102 Розділ

Якщо співставити архівні списки ліквідованих агентів із доступом до бази Уінтерів і накласти це на локальні IP-вузли міста... коло звужується до кількох конкретних імен.

Я повернув ключ у замку запалювання. Двигун Porsche тихо й погрозливо заревів, заповнюючи автомобіль рівною вібрацією.

Я заглушив двигун біля приватного будинка Джеффа. Сухий запах антисептика й заліза вдарив у ніздрі, щойно я відчинив важкі двері його лабораторії.

Джефф сидів перед триплексом вигнутих моніторів. Пальці його лівої руки швидко бігали по клавіатурі, витягуючи логи із закритих вузлів Оніксу, а правою він уміло маніпулював скальпелем, готуючи свіжі бинти й антисептики.

— Ти знову проливаєш кров на моєму чистому кахлі, Дрейвенор, — не обертаючись, мовив Джефф, коли я впав у крісло поруч.

— Заткнись і роби свою роботу, — вичавив я, скидаючи куртку й оголюючи розірвану пов'язку на плечі.

Він підійшов, мовчки зрізав брудні бинти й почав промивати рану. Біль був пекучим, але я лише міцніше зціпив зуби, не зводячи очей із цифр трафіку, що бігли по екрану.

— Ти обіцяв, що той хлопець буде цікавий.

— Я збрехав? — відповів я без вагань.

— Так, ти мудак, — сухо кинув Джефф. — Він взагалі ні нащо не годиться. 

— Він пропив свою печінку?

Я засміявся. 

— Я не збирався продавати його органи, тупиця.

— Онікс зараз думає, як врятувати свою дупу від Жнеця, — процідив я. — Щось вдалося знайти? Ми звузили квадрат? 

Я скинув йому свої догадки ще в дорозі.

— Майже, — Джефф повернув голову до монітора й клацнув клавішею. — Твоя гіпотеза спрацювала. Сигнал Жнеця не йде через європейські сервери. Він сидить на старому вузлі зв'язку Оніксу. Прямо в промисловій зоні, біля старого заводу "Оріон". Він практично у нас під носом.

— Він не просто там сидить. Він чекає, — я глянув на годинник. 34 години. — Він дав моє досьє, злив інформацію Евілін і чекає, що я прийду покласти голову.

— І ти реально збираєшся туди піти? Один? З простреленим плечем і дівчиною на шиї? — Джефф обрізав нитку й наклав свіжий пластир. — Дрейвенор, ти завжди був божевільним, але зараз це вже якась клініка. Вона того варта?

— Вона — єдине, що відокремлює мене від того, щоб стати таким же виродком, як Жнець, — тихо сказав я, вдягаючи футболку. — Або як Господар.

— Поетично, — хмикнув Джефф, витираючи закривавлені пальці серветкою. — Але на заводі "Оріон" на тебе чекатиме не поезія, а пів десятка найманців.

— Значить, зробимо так, щоб вони чекали не мене.

— У тебе є план? — Джефф зсунув брови, змружившись.

— У мене є Евілін, — я підвівся з крісла й перевірив затвор пістолета. — Вона — його головна мета. Якщо Жнець хоче розкрити архіви Уінтерів, йому потрібна її присутність. Він думає, що вона знає все про свого батька.

— Ти збожеволів... Ти хочеш використати її як приманку?

— Я хочу використати її як пастку, — відрізав я, прямуючи до виходу. — Готуй сканери, Джефф. Коли ми зайдемо на завод, у тебе буде лише 5 хвилин, щоб вирубити його глушилки.

— Якщо ти помреш там, Дрейвенор, — пролунало мені в спину, — я особисто продам твою машину й заберу гроші собі за надання медичних послуг.

— Домовилися.

— А тепер більш детально про твій план, — Джефф склав руки на грудях і сперся на стіл, уважно спостерігаючи за мною. — Як ти збираєшся заманити Евілін туди?

Я зупинився біля дверей і повернув голову.

— Вона прийде сама. Ми просто надішлемо їй повідомлення.

Джефф зсунув брови, вдивляючись у моє обличчя:

— Яке ще повідомлення? 

— Повідомлення про Вейна, — відповів я, і мій голос звучав холодно й розраховано. — Ми уклали з нею угоду. Вона хоче закрити справу з Вейном більше за все на світі. Якщо вона отримає анонімну підказку про те, що документи й матеріали у цій справі знаходяться на території заводу "Оріон", вона не вагатиметься ні секунди. Вона піде туди сама, щоб забрати докази.

Джефф важко зітхнув і похитав головою:

— Ти граєш у дуже небезпечну гру, Дрейвенор. Якщо Жнець розкусить це раніше часу...

— Жнець не розкусить, бо це повністю відповідає його сценарію, — перебив я. — Він сам чекає на неї. Різниця лише в тому, що він думає, ніби вона прийде беззахисною, а я буду вести її від самого входу.

Я підійшов до Джеффа, випростався й простягнув йому праву руку.

— Дякую за бинти, лікарю.

Джефф секунду дивився на мою долоню, потім міцно потиснув її, злегка всміхнувшись кутиками губ:

— Не змушуй мене продавати твій Porsche, Каелю. Будь обережний.

— Звісно, — сказав я, попрощався з Джеффом і вийшов на вулицю, де вечірнє повітря вже обпікало передоднем вирішального бою.