83 Розділ

Еві солодко потягнулася уві сні. Її нога сковзнула з моїх стегон, а переплетені пальці трохи розтиснулися, хоча вона все ще несвідомо трималася за мою долоню, шукаючи тепло. Вона поволі розплющила очі — туманні, теплі, здивовані.

Кілька секунд вона просто нерухомо дивилася на мене, намагаючись зібрати до купи залишки сну. А потім до неї повільно почало доходити.

Вона глянула на наші міцно зчеплені пальці. Потім на свою руку, яка ще секунду тому лежала на моєму боці. Потім знову в мої очі, де не приховувалося жодної краплі каяття. Щоки Еві миттєво спалахнули яскравим, пекучим рум'янцем.

— Ти... — прошепотіла вона, задихнувшись від несподіванки й намагаючись висмикнути свою руку з моєї. — Ти що, весь цей час...

— Доброго ранку, — куточок моїх губ сіпнувся в повільній, дражливій посмішці. Я трохи міцніше стиснув її пальці, не даючи їй остаточно втекти. — Як спиться, коли ти робиш все, що захочеш?

Вона витріщилася на мене, а в її очах переляк миттєво змінився на спалах шаленого обурення. Пам'ять про нічні події — про її зізнання, про дотики під футболкою й той божевільний поцілунок — явно вдарила їй у голову.

— Каель! — вихопилося в неї голосно й майже панічно. Вона ривком висмикнула руку й відсахнулася до самісінької стіни, зариваючись у ковдру по саме підборіддя. — Це... це був не сон?!

— Ну, якщо це був сон, то ми обоє бачили один і той самий фільм із дуже цікавим сюжетом, — ліниво протягнув я, повільно зводячись на лікті й абсолютно безсоромно розглядаючи її збентежене обличчя. — Особливо та частина, де ти заявила, що я неймовірний.

— Замовкни! Замовкни негайно! — закричала вона, схопивши подушку й зі всієї сили жбурнувши її в мене. — Ти... ти просто скористався тим, що я марила! Покидьок! Нахаба!

Я легко перехопив подушку однією рукою біля самого обличчя й тихо засміявся:

— Еві, я взагалі-то тримав себе в руках як святий. Я зупинив тебе, якщо ти забула. Так що рейтинг моєї витримки сьогодні — десять із десяти.

— Вибирайся з мого ліжка! — засичала вона, палаючи від сорому до кінчиків вух і вказуючи пальцем на двері. — Вибирайся з моєї кімнати! Зараз же!

Мені неймовірно подобалося її дражнити. Цей пекучий рум'янець на її щоках і спалахи люті в очах личили їй значно більше, ніж той крижаний, липкий страх, який паралізував її вчора ввечері. Вона була живою, бісовою й дико привабливою.

— Я не збираюсь цього робити, — спокійно й навіть ліниво відповів я, закладаючи руки за голову й ще зручніше вмощуючись на її подушці.

— Що?! — Еві аж рота розтулила від такої абсурдної, безсоромної нахабності. — Ти взагалі чуєш, що я тобі кажу? Це моя кімната!

— Чудово чую. У тебе дуже гучний і дзвінкий голос зранку, — усміхнувся я, примруживши світло-зелені очі. — Але я, між іншим, виконую обов'язки твого охоронця. А охоронець не може залишити об'єкт без нагляду.

— Геть! Каелю, я тебе зараз вб'ю! — вищала вона, схопивши другу подушку й міцно притиснувши її до грудей, ніби захищаючись від мого погляду.

— Спробуй, — м'яко, з розплавленою ніжністю прошепотів я, подаючись трохи вперед і зупиняючись у кількох сантиметрах від її палаючого обличчя. — Але спочатку тобі доведеться підійти ближче. А ти ж так боїшся.

— Замовкни, придурошний!

— Тобто, коли ти вночі тягнулася до моєї шиї, тобі моє мовчання не було потрібне? — я повільно підвівся, опираючись на один лікоть і нависаючи над нею так, щоб вона знову відчула мій жар.

Моя посмішка стала ще ширшою, а погляд повільно блукав по її палаючому обличчю, зупиняючись на розтулених губах.

— Каель... — вона намагалася відсахнутися далі, але позаду була лише холодна стіна.

— Що «Каель»? — м'яко перебив я, подаючись ще на міліметр уперед. — Я просто констатую факти, Еві. Ти сама сказала, що це був сон. А в снах людина робить те, чого прагне насправді. Отже, ти прагнула...

— Я нічого такого не прагнула! — вигукнула вона, лихоманково закручуючись у ковдру, як у бронежилет. — У мене був стрес! Посттравматичний синдром! Мене ледь не вбили, а ти скористався моєю слабкістю!