92 Розділ

Вони прибирають усі кінці. Батько, тепер дочка... Вони не просто зачищають свідків, вони закривають родинний ланцюг, щоб ніхто й ніколи не відкопав правду про Онікс і не сів на місце Господаря.

Різкий шурхіт підошви об залізо прорізав тишу за моєю спиною. Я миттєво згрупувався й зробив кульбіт убік саме в той момент, коли глухий звук пострілу струсонув повітря, а куля зарилася в дерев'яний стіл поруч із папкою.

— Тобі подобається сімейний архів, Каелю? — луною рознісся спотворений, електронний голос згори, із технічних містків.

Я звів погляд. На залізних балконах під стелею стояв силует у довгому темному плащі й масці, що повністю приховувала обличчя. Жнець. Він спостерігав за мною згори, мов ворон на шибениці. Навколо нього з темряви виринули ще троє озброєних найманців.

— Стріляйте в ноги! — викрикнув Жнець. — Я хочу, щоб він повзав!

Я перекотився за важкий контейнер, відповідаючи короткими, точними чергами. Постріл. Мінус один. Один із найманців із гучним тріском випав із містків донизу.

Але їх було більше. Кульовий град втискав мене в бетон. Я ринувся вперед, прориваючись до виходу через лабіринт із ящиків. Зверху пролунав черговий спалах.

Біль вдарив миттєво й пекучо. Куля крупного калібру попала в моє ліве плече, вибивши з легень усе повітря. Від ударної хвилі мене відкинуло на залізну арматуру, а пістолет вислизнув із закривавленої долоні. М'язи вмить відмовилися слухатися, плече обпекло пекельним вогнем, а рука безвільно висла. Гаряча кров струменем зацвіла на чорній куртці.

— Хапайте його! — закричав один із бійців, сбігаючи сходами.

Звиваючись від болю й проклинаючи все на світі, я зубами вихопив із-за пояса запасний ніж, розвертаючись на спину. Коли перший нападник підбіг до мене, я з останніх сил встромив лезо йому прямо під підборіддя, вибив його зброю правою рукою й загарбав його автомат.

Коротка черга у вентиляційну трубу зверху — і на них обрушився тонний шматок іржавого металу разом із парами газу. Спалах! Ангар струсонув потужний вибух.

Крізь полум'я й дим я підвівся, важко дихаючи й затискаючи прострелене плече, з якого юшила кров. Світло від вогню вихопило постать Жнеця біля запасного виходу. На секунду він зупинився й повернув голову до мене. За маскою палали порожні, мертві очі. Він приклав два пальці до маски в глузливому салюті, розвернувся й зник у повороті.

Я бачив його. Він був поруч.

Спираючись на стіну й залишаючи за собою кривавий слід, я поплентався до машини. 72 години перетворювалися на біг із перешкодами прямо крізь пекло.

Біль у лівому плечі запекло випалював свідомість, але лють діяла краще за будь-яке знеболювальне. Кров на куртці вже взялася темно-червоною кіркою, заскорузла на пальцях і заплямувала кермо. Світло перед очима подекуди двоїлося, але я утримував авто на дорозі, прямуючи до єдиного місця, де ховалася головна змія цього кубла — у приватний маєток Господаря.

Охорона біля воріт навіть не встигла зреагувати. Я втаранив залізну браму переднім бампером і вискочив із машини. Першого охоронця я зняв одним влучним пострілом, а для другого куля вже чекала прямо в лоб.

Двері дубового кабінету Господаря вилетіли з тріском від мого удару ногою. Він сидів за своїм масивним столом із червоного дерева, спокійно тримаючи в руках кришталевий келих із коньяком. Жодного мускула не здригнулося на його сивому, старечому обличчі. Він лише повільно перевів погляд на мене — на закривавленого, виснаженого, збитими диханням залишками свого найкращого чистильника.

— Ти занадто галасливий сьогодні, Каелю, — процідив Господар, навіть не підводячись. — І від тебе тхне кров’ю.

Я зробив три хитких, важких кроки вперед, залишаючи на дорогому перському килимі густі, темні сліди. Голова оберталася, перед очима пливли чорні плями, але права рука з затиснутим у ній пістолетом діяла непохитно й чітко.

Я підійшов до нього, перехилився через стіл і з розмаху втиснув гаряче дуло пістолета прямо йому в скроню. Шкіра Господаря під металом ледь помітно напружилась.

— Ти продав мене, — мій голос лунав як глухе хрипіння з самого дна могили. — Ти дав Жнецю дозвіл на цю гру. Ти наказав убити її батька... а тепер хочеш її смерті.