91 Розділ

Я відкинувся на спинку крісла, витягнув із-за пояса пістолет, поклав його поруч із клавіатурою й знову звів пальці над кнопками.

«Приймаю ставку, Жнецю. 72 години. Моє життя проти твоєї голови. Коли я знайду тебе — ти помреш».

«Час пішов, Дрейвенор», — це було останнє повідомлення.

Екрани згасли, чат самознищився. 72 години. Таймер у моїй голові вже почав свій відлік, клацаючи кожною секундою, як детонатор. Я сидів непорушно, вдивляючись у темний екран монітора. Усередині все стислося від крижаних лещат страху. Не за себе — за неї. За дівчину, чий спокійний сон я не хотів порушувати. Ступор накрив мене важкою, задушливою хвилею.

Як його шукати?! Як шукати того, хто знає про мене все, а сам є лише привидом у мережі?! Онікс зрадив... Жнець тримає її життя на ниточці... Я у пастці. У безвихідній пастці!

Паніка, яка роками була закрита в найвіддаленіших куточках моєї свідомості, прорвалася назовні звірячим вибухом люті. Я вскочив із крісла й з розмаху жбурнув його в стіну. Важкий шкіряний стілець із гучним гуркотом розтрощив плазмову панель, з якої на підлогу сипалися іскри та уламки скляної матриці.

— Падлюка! — вирвалося з мого горла гнівне, роздираюче рикання.

Я схопив зі столу клавіатуру й із силою розбив її об край столу, перетворюючи на пластикові тріски. Перекинув стіл, зметуючи на підлогу дорогі монітори, системні блоки й дроти. Дім заповнився брязкотом розбитого скла, металу й моїм важким, переривчастим диханням. Я крущив усе, до чого міг дістати намагаючись глушити цей дикий, безпорадний страх у моїх грудях.

Кімната перетворилася на руїни. Я стояв посеред цього хаосу, важко дихаючи, з закривавленими костяшками рук, хапаючи ротом повітря.

— Як його шукати?.. — прошепотів я порожнечі, стискаючи головою в долонях. — Як?!

І в цей момент тишу порушила вібрація.

Телефон, що лежав на підлозі серед уламків скла, знову спалахнув. Я завмер. Повільно підійшов, підняв екран і провів пальцем. Це було нове повідомлення від невідомого номера. Жодних слів. Лише географічні координати й короткий текст під ними:

«Перша підказка для твого квесту, Каель. Старий річковий порт, док №4. Там лежить те, що Онікс ховав від тебе останні три роки. Якщо встигнеш до того, як туди приїдуть мої люди — отримаєш справжнє ім'я засновника Оніксу. У тебе є 20 хвилин».

Адреналін вдарив у скроні з такою силою, що ступор миттєво випарувався, залишивши тільки залізне, смертоносне фокусування. Я зірвався з місця. Вихопив із-під завалів на підлозі запасний магазин, загнав його в пістолет, перезарядив зброю й заштовхнув у кобуру.

Вилетів із квартири скачучи через три сходинки нарозхрист. Перестрибнув огородження, вискочив на підземну парковку й упав у крісло авто. Двигун заревів на повну потужність, шини вибухнули димом і свистом об бетон, і машина кулею вилетіла з паркінгу на нічні вулиці міста.

Траса перетворилася на суцільну розмиту смугу вогнів. Я вижимав із машини все, на що вона була здатна, пролітаючи червоні світлофори й підрізаючи поодинокі машини. Пальці до білого впилися в кермо.

«Хвилиною пізніше — і підказка згорить разом із моїми шансами дізнатися правду і знайти виродка».

За п'ятнадцять хвилин машина із вереском шин врізалася в гравій біля закинутого річкового порту. Док №4 вимальовувався як велетенський скелет з іржавих металоконструкцій. Тихо клацнули двері — я вислизнув з машини, тримаючи зброю напоготові.

Всередині доку тхнуло мазутом, пліснявою й старою сирістю. Сонячне світло ледь пробивалося крізь брудні, розбиті шибки під стелею. Я просувався тихо, наче тінь, зчитуючи кожен шелест. У центрі ангара, під самотньою тьмяною лампою, стояв старий дерев'яний стіл. На ньому лежала пожовкла від часу канцелярська папка.

Я підійшов, не знімаючи пальця з гачка, швидким рухом розкрив її.

Усередині були грифовані штампи Оніксу. Фотографії, схеми, медичні висновки... і звіт про ліквідацію десятирічної давнини. Батько Евілін. Саймен Уінтер.

Очі лихоманково пробігали по рядках. Його смерть я добре пам’ятав. Я особисто віддав наказ його усунути. Він знав що, що точно не мав. Виявляється він був засновником Оніксу, а прибриали його за трон, а зе інформацію. Падлюки. Брехливі криси. А тепер... тепер цільовим об'єктом стала сама Еві.