89 Розділ

Я кинув телефон на пасажирське сидіння, виїхав на головну автостраду й спрямував Porsche до свого житла — закритого коттеджа.

Увійшовши в дім, я навіть не став роздягатися. Набрав номер Джеффа й увімкнув гучний зв'язок, поки розшнуровував черевики.

— Алло, хочеш дам тобі розвагу? — процідив я, прямуючи до робочого столу.

— Ти когось замочив? — одразу зрозумів він.

— В точку. Того мудака.

— Він хоч цікавий?

— Пару переломів, морда вщент. Короче, розберешся. Адресу кину в повідомленні.

— Ех, Каелю, з тобою жодного спокійного ранку, — важко зітхнув Джефф, на тому кінці дроту зачовгали якісь папери. — Мені тепер знову залучати хімчистку, щоб вони вимивали твої художні витвори зі стін? Та й хлопці з моргу вже скоро вітатимуться зі мною за руку.

— Менше слів, Джеффе, — процідив я, відкинувшись на спинку крісла. — Робота як робота.

— Робота? — Джефф глухо засміявся. — Ти перетворив чувака на фарш просто тому, що він подихав у бік твоєї дівчини. Це вже не робота, це особисте. Ти б бачив себе з боку, кілер року.

— Вона не моя дівчина, — холодно відрізав я, хоча пальці на стільниці мимоволі стислися. — І взагалі, закрили тему. Прибери там усе. 

— Дивись, не захоплюйся. Якщо Господар дізнається, що ти замість ліквідації об'єкта влаштовуєш криваве шоу для її кривдників, нас обох пустять на корм рибам.

— Не дізнається.

Я скинув слухавку й опустився в м'яке шкіряне крісло біля моніторів. Пальці звично й швидко пробіглися по клавіатурі. Пару хвилин коду, обхід проксі-серверів — і я безперешкодно підключився до внутрішніх камер видавництва Silver Line Press, де зараз працювала Евілін.

На екрані з'явилася велика зала. Еві сиділа за столом, підперши обличчя руками й розгублено дивилася в одну точку на клавіатурі. Вона явно не знала, що робити.

А я знав.

Мені потрібно було відшукати Жнеця. Але бігати по тіньових форумах і шукати привид — це дилетантство. Ні, я не шукатиму його сам. Замовники такого рівня — прагматичні, обережні параноїки. Вони ніколи не світяться самі, поки система працює.

Але що робить мисливець, коли звір ховається в норі? Він підпалює ліс.

Жнець чекає на звіт від свого виконавця. Чекає на відео приниження Евілін і фото її поламаних ребер. Коли шматок м'яса, який зараз лежить у калюжі крові на третьому поверсі, не вийде на зв'язок у призначений час і не завантажить файли на зашифрований сервер, Жнець зрозуміє: щось пішло не так. Його ідеальний план дав збій.

Я дістав витягнуту з ноутбука флешку й підключив її до свого ізольованого сервера. Знайшов криптогаманець, з якого йшла оплата. Далі — справа техніки. Я залишив на цьому гаманці невелике послання. Зашифрований файл-вірус із цифровим підписом моєї власної організації та єдиним рядком: «Виконавець згорів. Завдання перехоплено. Якщо хочеш закінчити — виходь на зв'язок».

Це була ідеальна наманка. Якщо Жнець — це велика риба з даркнету, він побачить, що його найманого психопата зачистив професіонал. Він опиниться перед вибором: залягти на дно чи спробувати підкупити або нейтралізувати «нового гравця». А оскільки він витратив стільки ресурсів, щоб зламати саме Евілін, його его й особиста ненавість не дозволять йому просто кинути цю справу.

Він сам мене знайде. Він вийде на контакт, думаючи, що торгується з черговим найманцем, який перехопив його замовлення. І коли він це зробить... я намотаю його власні кишки йому ж на шию. Я примружився, спостерігаючи через екран монітора, як Евілін тихо зітхає й робить ковток рідини в чашці.

На моніторі раптом блимнуло вікно сповіщення. Моя пастка спрацювала, але не так, як я планував. Скрипт зламали за лічені секунди. Моя система захисту пропустила зворотний імпульс, і перш ніж я встиг перехопити ініціативу, телефон на моєму столі коротким, гучним вібросигналом прорізав тишу.

На екрані висвітилось повідомлення з невідомого зашифрованого номера.

«Спробуй краще, Дрейвеноре. Мені не потрібні посередники й твої дитячі пастки. Я чекав, коли ти втрутишся».