87 Розділ

Скло із тріском і гучним брязкотом розпалося на тисячі гострих уламків. Дім заповнився його диким, роздираючим криком.

— Заткнися, — прошепотів я йому на вухо. — Ти зіпсував мені ранок. А зараз ти розкажеш мені все про Жнеця, або я по шматочках здеру з тебе шкіру прямо на цих уламках.

— Я... я нічого не знаю! Мені просто дали гроші й адресу! — заверещав він, стікаючи кров'ю зі збитого обличчя.

— Неправільна відповідь, — із крижаним спокоєм мовив я.

Я натиснув черевиком на його руку, прокручуючи підошву прямо по його пальцях. Кімнату знову струсонув дикий, задушливий крик. Він бився на підлозі серед розбитого скла, благаючи про милосердя, але всередині мене не ворухнулося абсолютно нічого. 

— Ти благаєш? Ти зараз виєш від болю, тому що сила не на твоєму боці. А що ти робив учора? Ти йшов у її дім із чітким наміром зламати її життя. 

Я схопив його за закривавлений комір і одним ривком підвів із підлоги, із силою кидаючи на старий, обшарпаний диван. Потім спокійно підійшов до дерев'яного стільця в кутку, розвернув його спинкою вперед і сів, спершись ліктями на дерев'яну планку й злегка похитуючи пістолетом у руці.

— Слухай сюди, — процідив я, і мій голос пролунав глухо, немов із глибини могили. — Я знаю про тебе все. І про твою дівчину, що продає себе в дешевому клубі. Твою сестру знаю... яка займається тим самим. Радив би тобі казати правду.

Він лихоманково заковтав повітря, розмазуючи кров по обличчю й дивився на мене витріщеними від жаху очима.

— Я... я ніколи не зустрічався зі Жнецем! Правда! — він зісковзнув із дивана й упав переді мною на коліна, тремтячи всім тілом. — Я присягаюся! Все через мережу!

— Що ти хотів зробити з Еві? — сухо запитав я, нахиляючись трохи вперед.

— Нічого! — випалив він.

— Неправільна відповідь.

Глухий звук пострілу з глушником прорізав кімнату. Куля пробила його ліве передпліччя. Він скрикнув, схопився за прострелену руку й забився на килимі, згинаючись навпіл від пекучого болю. Кров миттєво заплямувала тканину його кофти.

— Що ти хотів зробити з Еві? — повторив я тим самим рівним, незворушним тоном, навіть не кліпнувши.

— Мені... мені замовили її провчити! — заверещав він через сльози й соплі, задихаючись від болю. — Я мав просто... просто залякати її! Зняти на відео!

— Ти хотів її вбити? — мій погляд звузився, перетворюючись на дві щілини, за якими палало пекло.

— Ні-ні, зовсім ні! — перебив він, хриплячи й задкуючи на колінах назад, поки не вперся спиною в диван. — Жнець дав чіткі вказівки! Жодного вбивства! Він сказав: «Зроби так, щоб вона зламалася. Зніми її приниження на камеру, зламай їй пару ребер» і все! Він хотів, щоб вона жила з цим соромом!

— Зламати її. Зняти на відео. Змусити жити із цим жахом... Тварюка. 

Я повільно підвівся зі стільця. Кроки були вагомими, безжальними. Підійшов до нього впритул і, не витрачаючи більше слів, із розмаху врядив йому рукояттю пістолета в щелепу. Звук зламаної кістки віддався луною від стін. Він відлетів на бік, плюючись кров'ю.

— Хто передавав гроші? — я наступив йому на вже прострелену руку, повільно тиснучи всією вагою свого тіла.

Він вив, не в змозі навіть вимовити слово, лише лихоманково мотав головою й тицяв тремтячим пальцем у бік столу.

— Криптогаманець... — вихаркав він через кров. — Усе... усе через крипту! На акаунті в ноутбуці! Там є листування! Все, що є! Благаю, не вбивай...

Я підійшов до його ноутбука на столі й відкрив зашифрований чат. Швидко пробігся очима по повідомленнях. Інструкції були точними, холодними, розрахованими до дрібниць. Жнець дійсно не хотів її смерті — він хотів її повільного, морального й фізичного знищення.

— Ти давно цим займаєшся? — мій голос звучав крижано, без жодної емоції, але всередині все палало.