81 розділ

— Я? — здивовано й глухо вирвалося з моїх грудей.

— Каель, ти неймовірний...

— Замовчи, — прошепотів я, і мій голос зламався від дотиків її тоненьких пальців.

— Чому? Я можу говорити все, що захочу!

— Не можеш... я не стримаю себе, — це було щире попередження, остання межа моєї витримки.

— Це ж сон... не стримуй, — видохнула вона в мої губи.

— Ах, сон?..

Я не встиг договорити. Вона подалася вперед і сама, з дикістю поцілувала мене.

Її пальці миттєво пірнули в моє темне волосся, з силою переплітаючись у ньому. Це чистий, нерозбавлений кайф — розплавлене свинцеве тепло, яке хвилею вдарило від потилиці прямо в серце. Повітря з легень вибило вмить. 

Раптом вона з силою відтягнула моє волосся назад, закидаючи мою голову й відкриваючи шию. Від цього раптового, гострого болю й дикого палитра відчуттів із мого горла вирвалось:

— Чорт... Еві, — випалив я, лихоманково намагаючись вхопитися за залишки глузду.

Її руки, не зупиняючись, повільно спустилися нижче — по моїй шиї, ключицях, прямо до країв моєї футболки.

Я зреагував миттєво. Мої великі, гарячі долоні перехопили її зап'ястя біля самого низу тканини, зупиняючи їх. Серце калатало як божевільне. Я не міг скористатися цим моментом. Не мав права. 

— Не можна, Еві, — прохрипів я, дивлячись їй прямо в очі.

— Можна, — твердо заперечила вона.

І перш ніж я встиг знову затиснути її руки, вона вислизнула з моєї хватки й спритно запустила свою маленьку долоню мені прямо на гарячий торс — під футболку, торкаючись мого напруженого преса й піднімаючись вище до ребер.

— Чорт!.. — рикнув я, заплющуючи очі від того, як її пальці обпекли мою шкіру.

Я змусив себе зупинитися. Це коштувало мені залишків глузду й дикого, фізичного болю в усьому тілі, але я перехопив її зап'ястя й обережно витягнув її руку з-під своєї футболки.

Взяв себе в залізний кулак, хоч усе всередині кричало про протилежне. Я просто повільно перевернувся на бік і ліг поруч із нею. Наші пальці так і залишилися міцно, глибоко переплетені. Я підніс її маленьку, прохолодну долоню до своїх губ і почав повільно цілувати кожну кісточку, кожну подушечку її пальців.

Еві не відсторонилася. Навпаки — вона сама тихо зітхнула, присунулася ближче й обняла мене за талію, ховаючи носик десь у мене під підборіддям. А за декілька секунд вже вона впевнено закинула свою ногу на мої стегна.

Одною рукою вона тримала мене за серце, а іншою — доторкалась до моїх монстрів і змушувала їх засинати.

Ніч минала повільно, розтікаючись по кімнаті густою, оксамитовою тишею. Я так і не заплющив очей ні на хвилину. Біль у рані пульсував глухими хвилями, але поруч із її мірним, тихим диханням це здавалося нікчемною дрібницею. Я лежав непорушно, бігаючи поглядом по її силуету в напівтемряві.

Повільно ніч почала розмиватися. Спершу шибка вікна налилася синім, прохолодним світанковим сяйвом, а згодом перші золотаві промені сонця обережно пробралися крізь шпарину між шторами.

Вони впали прямо на обличчя Еві.

Ранок розфарбував її шкіру в перламутрові відтінки. Вона виглядала настільки крихкою, спокійною й чистою, що в мене перехоплювало подих. Її вії здригалися від сонячних відблисків, волосся розсипалося по подушці золотисто-темними пасмами, а губи були злегка набубнявілими після наших поцілунків.

Вона все ще міцно тримала мене. Наші пальці досі були сплетені разом, а її нога так само важко лежала на мені, підмикаючи нас один до одного.

Дивитися на те, як вона спить — це найнебезпечніша зброя, яку вона могла використати проти мене. Така беззахисна зараз. Ніяких колючок, ніякої впертості, ніяких спроб вигнати мене. Просто дівчинка, яка довірила мені свій сон. Сонце освітлювало її щоки, і я зрозумів, що спалив би цей світ дотла, аби вона просто прокинулася й посміхнулася мені.