79 розділ

— Нічого я тобі не обіцяю, потворо.

— Ого, рівень дипломатії просто на висоті, — тихо засміявся він, і цей радіаційний, низький сміх вібрацією віддався в моїх грудях. — Гаразд, давай торгуватися. Один поцілунок — і я звільняю праву руку.

— Ти з глузду зсунувся?! Може, тобі ще й ключі від квартири віддати? Хоча чекай, ти й так вломився сюди, мов господар!

— Ключі не треба, у мене є більш ефективні методи входу, — знову підколов він, грайливо примружившись. — Ну то як? Поцілунок? Чи ти віддаєш перевагу залишатися моєю полонянкою до ранку? Зізнайся, тобі ж подобається.

— Мені? Подобається?! — витріщилася я на нього, відчуваючи, як щоки починають палати від обурення й небезпечної близькості. — Ти самозакоханий, нахабний, некерований психопат!

— Зато який красивий психопат, — не здригнувшись, відпартував Каель. — І головне — твій особистий.

— Ти не мій!

— Поки що, — його посмішка стала ще солодшою, але раптом він повільно послабив хватку. Його пальці розчепилися, випускаючи мої зап'ястя, і він просто поклав свої гарячі долоні обабіч моєї голови, нависаючи надо мною. — Я відпустив. Можеш бити.

Я миттєво підтягнула руки до грудей, але впитися ліктями в його боки чомусь чинити опір уже не було сили. Лютий запал минув, залишаючи лише густу, пекучу напругу між нами.

— Ти все одно важиш як тонна, — пробурчала я, намагаючись не дивитися йому в очі. — Зніми хоча б ногу.

— Нога залишається. Це моя гарантія безпеки, — він підсунувся юлижче, торкаючись кінчиком носа моєї вилиці. — Еві...

— Що?

— Перестань удавати, що ти мене ненавидиш. У тебе це погано виходить.

— Я не удаю. Ти жахливий.

— Я знаю, що жахливий. — м'яко прошепотів він, і в його голосі раптом зникли всі підколи, поступаючись місцем глибокій, захисній ніжності.

Я затамувала подих. Його рука повільно сковзнула з подушки й обережно, з неймовірною точністю торкнулася вимикача нічника на тумбочці.

Клац.

Кімнату вмить затягнуло суцільною, непроникною, вугільно-чорною темрявою.

Темрява густим й огидним полоном, ніби рідка смола, що миттєво затопила кожен куток кімнати. (опубліковано)

Повітря вмить стало важким, липким і холодним, а легені просто відмовилися вдихати. Серце калатало десь у самих вухах, розганяючи по тілу крижаний адреналін. Моя уява миттєво почала малювати в цій непроглядній пітьмі жахливі картини.

З чорних кутів, з-за шафи, із тінню від фіранки на мене витріщалися спотворені обличчя.

Я знову чітко побачила ту огидну чорну маску. Його порожні, мертві очні ями дивилися прямо на мене з пітьми. Мені здавалося, що я знову чую глухий, страшний тріск, із яким тріскалися мої двері під його ударами. Звук металлу, що шкребе по одвірку. Тіні на стінах вигиналися, перетворюючись на його довгі, потворні руки, які простягалися до моєї шиї. Я чуло холодний дзвінкий сміх.

«Він тут. Він повернувся. Він знайшов мене в темряві».

В очах спалахували криваві фантомні плями. Я виразно бачила, як підлогою до моїх босих ніг повільно повзе темна, густа калюжа крові, а з кухонних дверей лунає важке, хрипке дихання. Страх стиснув горло так, що я не могла навіть вискнути. Мої руки затремтіли, а ноги підкосилися, і я заніміла від жаху, втискаючись плечима в стіну й не наважуючись навіть кліпнути, аби ці мовчазні потвори з моїх кошмарів не зробили крок уперед.

Я задихнулася від підступаючої паніки, лихоманково випростовуючись і шукаючи очима хоч якусь тінь.

— Каель... — вирвалося з мого горла напівзадушеним, переляканим писком. — Каель, вмикни світло! Вмикни! Каель?

Його гаряча, велика долоня миттєво знайшла мою щоку в темряві.

— Я тут, — прошепотів він прямо біля мого вуха.

Він не став чекати чи питати дозволу. Каель просто обережно притягнув мене до себе, обхоплюючи обома руками й притискаючи моє тремтяче тіло до своїх міцних, гарячих грудей.

— Заплющ очі, пташко, — м'яко, з турботою прошепотів він, уткнувшись носом у мою маківку й заповнюючи собою увесь мій простір. — Навіть якщо все світло у світі згасне, я нікому не дозволю забрати тебе з моїх рук. Просто тримайся за мене.

Усі мої спроби грати в незалежність розпалися на друзки. Я здико вальнула обличчям у його футболку, із силою впиваючись пальцями в його широку спину й стискаючи тканину до болі в пальцях. Я обійняла його так міцно, ніби він був єдиним, що утримувало мене на цій землі, і сховала обличчя на його шиї, відчуваючи його спокійне, потужне биття серця.