78 розділ

Я різко обернулася від дзеркала, люто стиснувши гребінець у руці.

— Ти знущаєшся? Я серйозно! Сидиш тут, розвалився на моєму ліжку, як власник життя, і дивишся на мене так... так ніби збираєшся з'їсти!

Каель на ці слова лише повільно звівся на лікті, підперши щоку кулаком. У його світло-зелених очах спалахнули знайомі, дратуючий до нестями бісики.

— Ну, з'їсти — ні, це занадто просто, — ліниво протягнув він, окинувши мене повільним поглядом від маківки до п'ят. — А от зацілувати... 

— Боже, який же ти самозакоханий маніяк! — випалила я, кинувши гребінець на тумбочку з такою силою, що він ледь не впав на підлогу. — У тебе взагалі є інстинкт самозбереження чи совісті хоча б крапля? 

— Совість у відпустці, а інстинкт самозбереження віддав всі сили виключно на захист тебе, — абсолютно серйозно, без єдиної краплі посмішки відповів він, хоча в кутиках його губ усе одно грала ледь помітна тінь посмішки. — Чому ти досі тут, а не в сусідній кімнаті? Ти ж мене ненавидиш.

— Я тут виключно тому, що занадто втомилась, аби випроваджувати тебе віником! — я зробила кілька кроків до ліжка, тицяючи в нього пальцем. — І взагалі, чому ти такий спокійний? Тільки що ледь не сталася катастрофа! А ти... ти лежиш і розказуєш мені про якісь дурниці!

— А що мені робити, плакати? — Каель повільно звівся з ліжка, роблячи один плавний, хижий крок у мій бік. Тепер він нависав наді мною, закриваючи собою все світло ламп, але від нього не йшло жодної загрози. — Я свою порцію істерик і люті вже відпрацював у ванні на тій потворі. А зараз я дивлюся на тебе, бачу, що ти жива, неушкоджена, хоч і люта як чорт, і розумію, що мені більше нічого не треба.

Я замовкла, задихнувшись від такої прямоти. Слова застрягли десь у горлі. Його нефритові очі дивилися настільки відверто, без будь-яких захисних масок і крижаної жорстокості, що мені стало раптом нестерпно важко дихати.

— Ти... ти неможливий, — видихнула я вже значно тихіше, опустивши погляд на його вкриті саднами руки. — Вимітайся з мого дому.

— Запевняю, на твоєму ліжку місця вистачить на обох. Мені немає потреби йти. 

— Закрийся. 

— Як скажеш.

Я швидко витерла й розчесала волосся, залишаючи гребінець на тумбочці. Поки я поралася перед дзеркалом, Каель, як і обіцяв, більше не розмовляв, але його легка, зваблива посмішка так і не зійшла з обличчя. Він поволі відкинувся на подушки й влігся ближче до стіни, залишаючи мені край ліжка, ніби справді збирався поводитися чесно.

— Все, я закінчила, — тихо буркнула я, вимикаючи верхнє світло й залишаючи лише тьмяний нічник.

У кімнаті запанувала м’яка, напівпрозора темрява. Я обережно підійшла до ліжка й тільки-но занесла ногу, щоб скинути капці й лягти з самого краю, як Каель зреагував із блискавичною швидкістю.

Він навіть не підвівся — просто одним плавним, хижим рухом подався вперед, схопив мене за талію й з легкістю вальнув на матрац поруч із собою.

— Ей! — вихопилося в мене, але звук згаснув у подушці.

Перш ніж я встигла бодай поворухнутися чи влупити його, Каель вже накрив мене своїм тілом. Він спритно затиснув мої зап’ястя своїми широкими, гарячими долонями над моєю головою, утримуючи їх на подушці, а свою важку, довгу ногу перекинув через мої стегна, повністю позбавляючи мене можливості брикатися.

Я опинилася в абсолютній, непроникній пастці. Його гаряче тіло притискалося до мого, а збите, важке дихання обпікало вилицю.

— Нахаба! Ти ж казав, що не будеш чіпати мене! — засичала я, намагаючись викрутити зап'ястя з його залізного захоплення, але його хватка була непорушною.

— Це тактичний маневр, щоб ти не втекла на підлогу через свою дурну впертість.

— Випусти негайно! Я не можу поворухнутися!

— А тобі й не треба ворушитися, — його посмішка стала ще солодшою й небезпечнішою, коли він схилився нижче, практично торкаючись своїм носом мого. — Насолоджуйся компанією гарного чоловіка.

— Вовчара! — я спробувала підняти коліно, але його нога, важка й тверда, надійно притискала мене до матраца.

— О, повертаємося до компліментів? — тихо засміявся він, і ця вібрація його грудей знову віддалася в кожній клітинці мого тіла, змушуючи серце зробити божевільний кувирок. 

— Відпусти... — вихопилося в мене напівпошепки. 

— Ні, — оксамитово прошепотів він, трохи подавшись уперед, від чого його гаряче дихання обпекло мою шию. — Ти ж знову втечеш. Підеш спати на диван із принципу.

— Я не збиралася на диван! — я спробувала сіпнутися, але його важка нога, перекинута через мої стегна, надійно придавлювала мене до матраца. — Ти просто нестерпний. Каелю, серйозно, у мене вже руки затікають!

— Брешеш. Я тримаю ніжно. Але якщо ти пообіцяєш не брикатися, я трохи послаблю хватку.