66 розділ

— Все добре, не думай про це, — м'яко відповів він, навіть не глянувши на свої руки. Його погляд так і залишився прикутим до моїх очей у дзеркалі.

Я зробила кілька рухів гребінцем, відчуваючи, як від його пильної уваги шкіра на шиї починає пекти так само, як від гарячого струменя води.

— Ти можеш на мене так не дивитися? — прошепотіла я, зупинивши руку з гребінцем.

— Не можу, — тихо, але надзвичайно твердо відповів він. — Я чекаю поки ти закінчиш, щоб знову тебе обіймати.

Я різко обернулася від дзеркала, люто стиснувши гребінець у руці.

— Ти знущаєшся? Я серйозно! Сидиш тут, розвалився на моєму ліжку, як власник життя, і дивишся на мене так... так ніби збираєшся з'їсти!

Каель на ці слова лише повільно звівся на лікті, підперши щоку кулаком. У його світло-зелених очах спалахнули знайомі, дратуючий до нестями бісики.

— Ну, з'їсти — ні, це занадто просто, — ліниво протягнув він, окинувши мене повільним поглядом від маківки до п'ят. — А от зацілувати... 

— Боже, який же ти самозакоханий маніяк! — випалила я, кинувши гребінець на тумбочку з такою силою, що він ледь не впав на підлогу. — У тебе взагалі є інстинкт самозбереження чи совісті хоча б крапля? 

— Совість у відпустці, а інстинкт самозбереження віддав всі сили виключно на захист тебе, — абсолютно серйозно, без єдиної краплі посмішки відповів він, хоча в кутиках його губ усе одно грала ледь помітна тінь посмішки. — Чому ти досі тут, а не в сусідній кімнаті? Ти ж мене ненавидиш.

— Я тут виключно тому, що занадто втомилась, аби випроваджувати тебе віником! — я зробила кілька кроків до ліжка, тицяючи в нього пальцем. — І взагалі, чому ти такий спокійний? Тільки що ледь не сталася катастрофа! А ти... ти лежиш і розказуєш мені про якісь дурниці!

— А що мені робити, плакати? — Каель повільно звівся з ліжка, роблячи один плавний, хижий крок у мій бік. Тепер він нависав наді мною, закриваючи собою все світло ламп, але від нього не йшло жодної загрози. — Я свою порцію істерик і люті вже відпрацював у ванні на тій потворі. А зараз я дивлюся на тебе, бачу, що ти жива, неушкоджена, хоч і люта як чорт, і розумію, що мені більше нічого не треба.

Я замовкла, задихнувшись від такої прямоти. Слова застрягли десь у горлі. Його нефритові очі дивилися настільки відверто, без будь-яких захисних масок і крижаної жорстокості, що мені стало раптом нестерпно важко дихати.

— Ти... ти неможливий, — видихнула я вже значно тихіше, опустивши погляд на його вкриті саднами руки. — Вимітайся з мого дому.

— Запевняю, на твоєму ліжку місця вистачить на обох. Мені немає потреби йти. 

— Закрийся. 

— Як скажеш.

Я швидко витерла й розчесала волосся, залишаючи гребінець на тумбочці. Поки я поралася перед дзеркалом, Каель, як і обіцяв, більше не розмовляв, але його легка, зваблива посмішка так і не зійшла з обличчя. Він поволі відкинувся на подушки й влігся ближче до стіни, залишаючи мені край ліжка, ніби справді збирався поводитися чесно.

— Все, я закінчила, — тихо буркнула я, вимикаючи верхнє світло й залишаючи лише тьмяний нічник.

У кімнаті запанувала м’яка, напівпрозора темрява. Я обережно підійшла до ліжка й тільки-но занесла ногу, щоб скинути капці й лягти з самого краю, як Каель зреагував із блискавичною швидкістю.

Він навіть не підвівся — просто одним плавним, хижим рухом подався вперед, схопив мене за талію й з легкістю вальнув на матрац поруч із собою.

— Ей! — вихопилося в мене, але звук згаснув у подушці.

Перш ніж я встигла бодай поворухнутися чи влупити його, Каель вже накрив мене своїм тілом. Він спритно затиснув мої зап’ястя своїми широкими, гарячими долонями над моєю головою, утримуючи їх на подушці, а свою важку, довгу ногу перекинув через мої стегна, повністю позбавляючи мене можливості брикатися.

Я опинилася в абсолютній, непроникній пастці. Його гаряче тіло притискалося до мого, а збите, важке дихання обпікало вилицю.