62 Розділ

За декілька хвилин з-за дверей пролунав тихий, обережний стукіт.

— Еві... — голос Каеля за дверима був низьким. — Тобі більше нічого не загрожує.

Я не відповідала. Я навіть не здригнулася, продовжуючи нерухомо дивитися перед собою.

— Не мовчи. Він більше не повернеться, я присягаюся тобі своїм життям.

Його слова розрізали тупий ступор, який сковав моє тіло. Щось усередині зламалося й розпалося на тисячі гострих друзків. Я підскочила з ліжка, як у лихоманці, в один крок подолала кімнату й ривком відкрила двері.

Каель застиг на порозі — з виснаженим обличчям, розпатланим волоссям і палаючими від тривоги очима. Я не дала йому вимовити й слова. Я просто зі всієї сили накинулась на нього й міцно, відчайдушно обійняла, зариваючись обличчям у його груди.

Пальці з силою впилися в його футболку. Гарячі сльози, які я так довго стримувала, нарешті накотили водоспадом, застилаючи очі й розриваючи моє горло важкими, неконтрольованими схлипами.

Його руки не одразу опустилися на мої плечі — він застиг, ніби боявся перетворити цей порив на новий жах для мене. Але коли мої пальці ще сильніше впилися в його футболку, Каель здався.

Він повільно, важко обняв мене, притягуючи так близько, що між нами не лишилося й міліметра прохолодного повітря. Його широкі долоні лягли на мої плечі. Каель уткнувся обличчям у вигин моєї шиї, глибоко вдихаючи.

— Я тут... ти в безпеці, — прошепотів він.

Я відчувала, як шалено й неритмічно калатає його серце. Людина, яка хвилину тому ламала кістки й сіяла смерть без жодного коливання, зараз тремтіла від того, що я просто притислася до його грудей.

Він трохи відсторонився, але тільки для того, щоб підняти моє обличчя за підборіддя. Без жодного поспіху, надзвичайно невагомо, Каель торкнувся губами моєї щоки, збираючи солоні краплі сліз. Потім торкнувся чола, іншої щоки, куточка губ...

— Не бійся мене, — м'яко видихнув він, і його гарячі губи накрили мої.

Це був поцілунок, у якому не залишилося жодного поспіху, лише глибоке, обволікаюче тепло, що повільно витісняло з душі залишки крижаного жаху. Його губи — гарячі, трохи сухі, з легким присмаком гіркого тютюну та заліза — торкалися моїх надзвичайно трепетно, ніби вибачаючись за кожен подих цієї жахливої ночі. Поцілунок розтягувався в безкінечність: м'який, глибокий, розплавлений, він п'янив і змушував забути, де закінчується моє дихання і починається його. 

— Ти обіцяв не торкатися мене, — прошепотіла я в самі його губи, намагаючись знайти залишки своєї стійкості.

— Сьогодні про це забудь, — тихо, майже з благанням пролунав його голос.

— Ні!

— Не бреши... — м'яко процідив він і знову нахилився.

— Він... він хотів... — голос здригнувся, зламавшись на півслові.

— Тихіше... — Каель миттєво завмер, його очі впилися в мої, заповнюючись темним, болючим хвилюванням. — Він же нічого не зробив тобі?

— Він... порвав одяг, він майже...

Каель мовчки дивився мені прямо в очі, і в цій тиші було більше розпачу, ніж у будь-яких словах. Він повільно простягнув долоні й дбайливо взяв мої щоки у свої руки, стискаючи їх зі співчутливою силою. Великим пальцем він ніжним, невагомим рухом витер гарячу сльозинку, що скотилася по моїй щоці.

— Він торкнувся мене. Каель...

— Моя дівчинка... — вирвалося з його грудей глухим, розриваючим пошептом.

Він знову притягнув мене до себе й із силою обійняв, ховаючи моє обличчя на своїх грудях, захищаючи від усього світу.

— Пробач, я не мав залишати тебе одну, — його голос тремтів, розпадаючись на рвані видихи. — Це моя провина.

Я не витримала й заридала, уткнувшись носом у його футболку, випускаючи весь той біль і сором, що отруювали мене зсередини.

Каель трохи відсторонився й подивився на мене з бездонною тривогою:

— Десь болить?