54 Розділ

Але замість холодної сталі мене накрило суцільне, потужне тепло.

Каель підійшов упритул і з силою, владно й міцно пригорнув мене до себе ззаду, обхопивши руками мої плечі й замикаючи мене у своїх обіймах. Його груди втиснулися в мою спину, гарячі, тверді, й я відчула, як важко й прискорено калатає його серце.

Ніж не впав у спину. Мене просто тримали. Безжально, але дивовижно надійно.

Я жадібно, зі здриганням вдихнула морозне повітря, змішане з його знайомим запахом хвої та тютюну. Легені обпекло холодом. Напруга, яка тримала мене весь день, тріснула, і ще одна сльоза повільно ковзнула по щоці, гублячись десь у комірі пальта.

Він впирався підборіддям у моє темрявою просякнуте волосся й застиг, слухаючи, як збиваються мої подихи. Його обійми були настільки міцними, що здавалося, він намагався зібрати до купи всі мої розтрощені за цей день тріщини, не дати мені розпастися прямо тут, на порожньому, холодному тротуарі.

— Ти боїшся мене. Постійно. — глухо прошепотів він прямо мені в скроню.

Я не могла відповісти. Горло стиснув пекучий, спазматичний ком.

Каель повільно, майже невагомо розвернув мене до себе за плечі. Його великі, гарячі долоні піднялися й м'яко лягли на мої щоки, обережно, подушечками великих пальців, стираючи мої гарячі сльози. Він дивився на мене згори вдолу — і в його темних очах більше не було хижака. Там була лише випалена, пустельна самотність.

— Знаєш, чому я не можу тобі всього розказати? — промовив він тихо, і його голос уперше здригнувся. — Бо якби ти дізналася, крізь що мене пропустили... як із мене здирали все людське, поки не залишилося нічого, крім зброї... ти б подивилася на мене не зі страхом. Ти б подивилася на мене з жалістю. А я цього не витримаю, Еві. Від тебе — не витримаю.

Я затамувала подих. Нова хвиля гарячих сліз застелила очі, розмиваючи його обличчя.

— Коли мені було п'ятнадцять, — продовжив він, і кожен видох давався йому так, ніби він виривав його з власного горла разом із кров'ю, — мене змусили вибирати: або я натискаю на гачок, або вони вбивають мою молодшу сестру. Я натиснув. А вони все одно її вбили. На моїх очах. Вони казали, що зробили з мене ідеального пса, якому більше немає чого втрачати.

З моїх грудей вирвався рваний, безпорадний схлип. Я прикрила рот долонею, відчуваючи, як серце розривається на найдрібніші скалки.

— Вони були праві, — Каель згашено посміхнувся, і ця посмішка була страшнішою за будь-який ніж. — У мене справді не залишилося нічого. Роками я був просто тінню, яка пускала кров тим, хто вважав себе богами. Я думав, що я вже давно мертвий. Що той хлопчик помер у тому підвалі разом із сестрою.

Його чоло опустилося й м'яко впиралося в моє. Він заплющив очі, і я відчула, як його гарячий, рваний подих змішується з моїми сльозами.

— А потім з'явилася ти, — його пальці втиснулися в моє волосся з такою відчайдушною ніжністю, від якої захоплювало дух. — Щось болить, Еві. Я знову почав відчувати біль. І це був єдиний доказ того, що я ще живий.

— Каель... — витиснула я крізь сльози, опускаючи свої долоні на його зап'ястя, відчуваючи, як під моїми пальцями шалено калатає його пульс.

— Я обіцяв захищати тебе, — прошепотів він, і його голос остаточно впав до ледь чутного шепоту, зламаного й беззахисного. — Але найбільше у світі я боюся того, що головна небезпека для тебе... це я сам. Я — монстр, Еві. І якщо ти зараз розвернешся й втечеш від мене назавжди... я зрозумію. Я сам віддам тобі свій ніж. пістолет, аби тільки ти більше не плакала через мене. 

Він повільно опустив руки, роблячи крок назад і залишаючи мене одну на цьому холодному вітрі. Він стояв перед мною — високий, темний, із розбитою на друзки душею — і чекав на мій вирок.

Він сказав, навіть не дивившись на мене, а дивлячись кудись повз, у темряву порожньої вулиці:

— Якщо я налякаю тебе ще раз, візьми зброю і без вагань вбий мене. Це буде краще для нас обох. Я перестану мучитись у цьому світі, а ти перестанеш боятись.