51 Розділ

— Еві, заспокойся... — почав він низьким, рівним тоном, але це обурило мене ще більше.

— Не смій казати мені заспокоїтися! — я зірвалася на справжній крик, сльози злості й образи підступили до очей. — Ти хворий маніпулятор! Ти граєшся зі мною! Ти стежиш за мною через камери, ти з'являєшся, коли тобі заманеться, робиш вигляд, що дбаєш, а насправді просто тішиш своє бісове его!

— Я не граюся з тобою, — його обличчя вмить втратило іронію, очима пробігла темна, небезпечна тень.

— Ні, ти саме це й робиш! — я розмахувала руками, киплячи від люті. — Ти виводиш мене з розуму! Ти чекаєш, поки я зламаюся, поки я втрачу контроль, а потім відходиш і дивишся, як я почуваюся дурепою! Навіщо?! Тобі подобається бачити, як я від тебе залежу?! Подобається відчувати свою владу?!

— Я даю тобі вибір, Евілін, — процідив Каель, роблячи повільний крок у мій бік, його голос опустився до загрозливого шепоту. — Ти сама вирішила. Я лише перевірив, чи робиш ти це свідомо, чи просто піддаєшся страху й адреналіну після сьогоднішнього дня.

— Та пішов ти зі своїми перевірками! — я знову відштовхнула його руку, коли він спробував перехопити мої зап'ястя. — Я не твій піддослідний пацюк! І не твоя іграшка! Я ненавиджу тебе, Каель! Ненавиджу за кожну секунду, що ти поруч, і за кожну твою огидну маніпуляцію!

— Не бреши хоча б собі! — його терпіння остаточно увірвалося. Він блискавично скоротив відстань, владно вхопив мене за обидва плечі й притиснув спиною до краю мого робочого столу так, що з нього на підлогу зі снопом іскор і шумом вилетіли папери. — Ти не ненавидиш мене! 

— Пусти! — я важко дихала, впираючись ліктями в його груди й дивлячись у його палаючі, темні очі з відкритою люттю. — Не торкайся мене! Відвали від мене взагалі!

— Не пущу, — відрізав він, втискаючи мене ще сильніше, але вже без грубості, а з якоюсь відчайдушною, глухою силою. Його подих знову обпікав моє обличчя, але цього разу між нами вирував не солодкий туман, а справжня, нищівна буря. — Кричи на мене, бий мене. Але ти не вказуватимеш мені, відходити чи ні, коли мова йде про тебе.

— Відійди від мене! — закричала я, вкладаючи в цей ривок усі залишки сил. — Відійди, бо я зараз розтрощу цей бісів комп'ютер об твою голову! Чуєш мене?! Відвали!

Я з усієї сили вдарила його кулаками в груди, розриваючи цей задушливий, небезпечний контакт. Каель застиг. Його очі спалахнули чистим гнівом, м'язи на щелепах ходили ходуном, а важке дихання виривалося з грудей гарячою парою. Кілька секунд він просто впивався в мене цим важкокерованим поглядом.

А потім повільно, майже демонстративно, зробив два кроки назад.

Він розвів руки в сторони, ніби показуючи, що більше не торкається мене, але в кожній лінії його тіла пульсувала дика, натягнута як струна напруга.

— Задоволена? — його голос лунав як сухий хрускіт криги. — Я відійшов. 

Я стояла біля столу, важко дихаючи. Волостя розпатлане, щоки палали від люті й адреналіну, а всередині — пекуче, суцільне полум'я. Я дивилася на нього, на цього чоловіка, який щойно перетворив мої почуття на гру, який зламав мій захист і змусив почуватись безпорадною.

Потрібно було забрати свої речі й піти. Потрібно було поставити крапку.

Але замість цього я повільно випросталася. Подивилася йому прямо в очі, відчуваючи, як по шкірі знову біжить той самий гарячий, божевільний струм.

— Ангел... — м'яко, майже пошепки кликнула я.

Його погляд миттєво змінився.

— Поцілуй мене.

Ці два слова подіяли як вибух. Каель зірвався з місця миттєво. Хижак, який більше не збирався стримувати себе. За одну секунду він подолав відстань між нами, нахиляючись до мого обличчя з диким, нищівним наміром забрати цей поцілунок.

Але саме в ту секунду, коли його губи були за міліметр від моїх, я швидким рухом підняла руку й поставила свою долоню прямо між нашими обличчями.

Каель не встиг зупинитися. Його гарячі губи з силою впилися прямо в центр моєї долоні.