42 Розділ

— Ти взагалі нормальний?! — прошипіла я, не збавляючи темпу й зазираючи йому в обличчя. — Ти нащо до нього чіпляєшся?! 

— Він мені не подобається, Еві, — зауважив Каель сухим, повчальним тоном, навіть не дивлячись на мене. — І якщо він ще раз припреться до тебе з кавою, я змушу його її випити. Разом із паперовим стаканчиком.

— Ти просто хворий на всю голову власник! — я зупинилася на повороті, різко розвертаючись до нього. Вітер вихопив кілька пасом з моєї зачіски й кинув прямо в обличчя. — Я написала в договорі: не чіпати моїх друзів! Ти підписав його! За п'ять хвилин до того, як розігрувати тут сцену ревнощів!

— Це не ревнощі, — Каель зупинився поруч, спокійно нахилився до мене й повільно випростався, заховавши руки в кишені шкірянки. — А договір я не читав, сама знаєш.

— Ах ти ж... — від обурення в мене аж перехопило подих. — Я з тобою більше в один бік не ступлю й кроку! Не йди за мною!

Я різко розвернулася й покрокувала далі до зупинки. Автобус уже під'жджав, м'яко гальмуючи біля бордюру й відчиняючи двері. Я вискочила на сходинки й миттєво проштовхнулася вглиб салону, сподіваючись, що він хоча б тут від мене відчепиться.

Але як тільки двері почали повільно зачинятися, між ними з'явилася рука. Каель спокійно крокнув у салон, пройшов крізь натовп сонних пасажирів і став прямо за моєю спиною, закриваючи мене.

— Я ж казала не йти за мною! — тихо вигавкала я, впираючись поглядом у його груди.

— Я не йду за тобою, — рівним голосом відповів він, нахиляючись до мого вуха так, щоб чула тільки я. — Я їду з тобою. І якщо ти зараз не припиниш на мене злитися, — Каель нахилився ще нижче, його голос опустився до небезпечного, оксамитового шепоту, від якого по шкірі пробіг табун сиротів, — я просто зніму тебе з цього автобуса, закину на плече й віднесу назад додому. І повернешся ти на свою роботу хіба що завтра. Зрозуміла?

Повітря в легенях миттєво застрягло. Він не жартував. У його хоч і світлих очах не було й натяку на посмішку — лише абсолютна, глуха впевненість у тому, що він виконає кожен свій крайній захід, якщо я зроблю хоча б один хибний крок.

— Ти... ти не наважишся, — прошипіла я, але голос зрадницьки здригнувся. Я мимоволі втиснулася спиною в поручень за собою, намагаючись віддалитися хоч на міліметр.

— А ти перевір, — тихо запропонував він.

Автобус штовхнувся, рушаючи з зупинки і я втратила рівновагу. Я скрикнула, готова вже впасти на сусідніх пасажирів, але Каель зреагував блискавично. Його велика, гаряча долоня владно лягла мені на талію й одним рухом притягнула мене назад до його твердих грудей.

Другою рукою він ухопився за верхній поручень прямо над моєю головою, повністю перекриваючи мені будь-який вихід. Ми опинилися в пастці. У переповненому сонними людьми автобусі, де ніхто й уявлення не мав, що прямо зараз поруч із ними стоїть небезпечний найманець.

Його подих обпікав скроню.

— Пусти, — прошепотіла я, але це звучало скоріше як прохання, ніж як наказ. Долоні самі собою впиралися в його груди, відчуваючи, як під тонкою тканиною важко й рівно билося його серце.

— Ні, — так само тихо відповів Каель. Його пальці на моїй талії трохи стиснулися, зафіксувавши мене. — Автобус хитає. А ти в нас крихка, Еві. Поламаєшся — хто тебе лагодитиме?

— Я не крихка! — я підняла голову, впившись у нього злісним поглядом, але наші обличчя опинилися занадто близько. Буквально за пару сантиметрів. Я бачила кожну золотаву цятку в його зіницях, бачила легку напругу на його губах. — І я все ще ненавиджу тебе за камери.

— Я знаю, — куточок його вуст ледь помітно сіпнувся. Він опустив погляд на мої губи, й у цьому погляді промайнуло щось настільки дике й голодне, що всередині мене все стиснулося в солодкий, гарячий вузол. — Ти вдруге це сказала за сьогодні.

— І скажу ще десять, якщо не знімеш їх!

— Не зніму.

Каель повільно нахилився трохи ближче, так, що його губи майже торкнулися моєї щоки біля самого вуха. Вібрація його голосу пройшлася прямо по моєму хребту:

— Ненавиджу.