41 Розділ

— Чого?! Ти перший поліз! — обурилася я, схрестивши руки на грудях і палаючи від люті. — Хто тебе просив удавати з себе турботливу матусю?! Ти — нестерпний, божевільний псих, Каель!

— Псих? — він нарешті перестав сміятися, але на його обличчі все ще грала усмішка, а в нефритових очах бігали бісики. Він підпер підборіддя рукою, розглядаючи мене знизу вгору. — Я просто зав'язав тобі шнурки, щоб ти не гепнулася носом у бруд. А ти кидаєшся на мене, як дика кішка. Хто з нас після цього псих?

— Ти! Ти справжній ідіот і придурок! — я зробила крок до нього, злюща до нестями. — Тобі аби тільки подражнити мене! Тобі весело?! Смішно з мене, так?! Ти знущаєшся щосекунди!

— Тобі дуже пасує, коли ти гніваєшся, Еві, — спокійно перебив він, лукаво примруживши світло-зелені очі й торкнувшись пальцем виголеної лінії на своїй брові. — Щоки палають, очі метають блискавки... Ти зараз така кумедна, що я просто не можу зупинитися.

— Я не кумедна! Я тебе ненавиджу! Ти — хворий маніпулятор! Психопат, який уявив себе господарем становища!

— О, нові образи? Занотую у свій блокнот, — він хитро хмикнув і розвів руками. — Мені подобається. Додає шарму.

— Та пішов ти! — я вже готова була розвернутися й розтрощити першу-ліпшу річ, аби тільки збити з його обличчя цю переможну посмішку.

Каель підвівся й випростався на весь зріст. А потім він раптом простягнув руки, перехопив кінці мого шарфа й одним коротким, але впевненим рухом притягнув мене прямо в свої обійми.

— Всього секунда. Одна, — вже серйозно прошепотів він мені в саму шию.

Він розслабився. М'язи його тіла, досі натягнуті як струни, раптом відпустили напругу. Він був важким, але не настільки, щоб я не втримала його. Його голова важко обвисла мені на плече, а велика, гаряча долоня опинилася в моєму волоссі, зібраному в мальвинку. Каель повільно, майже невагомо пропустив пасма між пальців, ніби намагався запам'ятати це відчуття на дотик.

Усе всередині мене завмерло. Я навіть затамувала подих, відчуваючи, як його серце стукає десь під моїми долонями — важко й прискорено.

А потім ця секунда минула.

Він відсторонився так само раптово, як і притягнув. Натягнув свою чорну кожанку і відкрив переді мною вхідні двері, абсолютно ігноруючи мою образу й німий шок у моїх очах.

— Іди попереду.

Я гнівна вискочила на сходову площадку, закрила двері і різко розвернулась ігноруючи його. Ми спустилися на перший поверх і вийшли з під'їзду на свіже, вологе після нічного дощу повітря.

Я зробила глибокий подих, намагаючись опанувати себе, але на ґанку раптом застигла як укопана.

Прямо перед нами, біля під'їзної лавки, стояв Ноа. У руках він тримав паперові стаканчики з кавою, а в очах спалахнула щира радість, яка миттєво згасла, як тільки він побачив чоловіка, що йшов за моєю спиною.

— Еві! Я подумав... — Ноа осікся на пів слові. Його погляд ковзнув з мого почервонілого обличчя на Каеля — високого, похмурого.

Повітря між нами трьома миттєво натягнулося, як струна перед розривом.

— Доброго ранку, Ноа, — процідив Каель над моїм вухом. Його голос лунав занадто тихим і небезпечно спокійним, а рука повільно й владно лягла мені на поперек, притискаючи ближче до себе. 

— Ми знайомі? — розгублено спитав Ноа, переводячи погляд із Каеля на мене й міцніше стискаючи стаканчик.

— Ні, але можемо... — небезпечно й надто легко кинув Каель, збираючись зробити крок убік хлопця.

— Ні-ні, ми поспішаємо! — вигукнула я й із силою вирвалася з його хватки.

Я схопила Каеля за рукав шкірянки й буквально потягнула чоловіка в протилежний бік від Ноа, не даючи їм навіть кількох секунд, щоб перекинутися ще бодай парою слів. Переляканий погляд Ноа залишився десь за нашими спинами, а ми швидким кроком рушили тротуаром у бік автобусної зупинки.

Я майже бігла, намагаючись дистанціюватися від усього цього божевілля, а Каель ішов поруч із абсолютно спокійним виразом обличчя, карбуючи кожен крок і навіть не збиваючи дихання.