39 Розділ

— З кухні? В спальню? 

— Ти дурень?! Геть пішов, виродок!

Він затримав погляд на моїх губах, на мить зажмурившись, ніби перемагав у собі дике бажання переступити останню межу, а потім повільно відсторонився. 

— Я не хочу йти, — раптом сказав він, хрипко й абсолютно серйозно. — Я тебе проводжу до роботи.

— Ти кожного дня так будеш робити?! Я сказала — геть пішов, виродок! — я роздратовано повторила, обпікаючи його злісним поглядом.

— Ні. 

— Маніяк! — випалила я, знову закипаючи. — Психопат ненормальний!

Він навіть оком не здригнув на мої образи. Подивився на свою мокре від кави худі, а потім спокійно кинув:

— У тебе є чоловічий одяг? — і, не чекаючи моєї відповіді, попрямував просто в спальню.

— Нема! Не заходь туди! — крикнула я й кинулася за ним, але прямо на порозі кімнати Каель раптом різко зупинився.

Біля його ніг крутилася моя сіра пухнаста кішка, допитливо вигинаючи спину й потершись об його штанину.

— Яка мила... Я не бачив її, — у його зазвичай холодному й суворому голосі раптом проступило щось схоже на здивування.

— Не чіпай кішку! — вискнула я, намагаючись відштовхнути його від тварини.

Але Каель, ніби й не помічаючи моїх спроб його відпихнути, повільно нахилився, обережно взяв кішку на руки й підняв перед собою. Пухнаста навіть не засичала — навпаки, замурчала й уткнулася носом у його зап'ястя.

— Тваринко, ти з глузду з'їхала?! Вiн же монстр! — прошипіла я кішці, але Каель уже крокував до моєї шафи, тримаючи пухнасту на одній руці.

Він упевнено шарпнув дверцята шафи.

— Припини ритися в моїх речах! — я підскочила до нього, намагаючись закрити собою полиці. — Я ж сказала, тут немає нічого чоловічого!

Каель легко відсунув мене плечем, навіть не випускаючи кішку з рук, і його темний погляд миттєво зачепився за верхню полицю. Серед моїх домашніх речей акуратно лежала вкладена чорна футболка. Він простягнув руку й дістав її.

— А казала, що нема, — він розгорнув футболку, оцінюючи розмір, а потім його погляд суворо й темніючи впився в мене. — Звідки у тебе? Є хлопець?

Аура небезпеки навколо нього миттєво зросла вдвічі. Повітря в спальні знову стало важким.

— Нема! — випалила я, вказуючи на нього пальцем.

— Чия? — його голос пролунав низько, майже з погрозою. Він затиснув футболку в кулаці так, ніби вже уявляв шию її власника.

— Брата! — майже крикнула я, вириваючи з його рук і футболку, і кішку. — Це футболка мого брата! Він залишив її, коли приїздив у гості! Задоволений, детектив бісовий?!

Він блискавично вихопив футболку з моїх рук, схопив мене за плечі й легко, але впевнено випхав за двері спальні.

— Гей! Це моя спальня! — закричала я, намагаючись вставити ногу в дверний отвір, але Каель просто зняв мій пальчик із одвірка й клацнув замком прямо перед моїм носом.

— Хвилинку, Еві, — лунало з-за дверей.

— Ти зачинився в моїй кімнаті?! Ти зовсім вже оголився розумом?! — я з силою грюкнула кулаком по дверях. Кішка поруч зі мною незадоволено нявкнула й поплелась на диван, абсолютно зрадницьки ігноруючи мій розпач.

— Ні, я оголився лише тілом.

За кілька секунд замок клацнув, і двері відчинилися.

Каель стояв на порозі. Чорна футболка мого брата сиділа на ньому майже впору, хоч і трохи обтягувала його широкі плечі.

Він повільно провів долонею по грудях, розправляючи тканину, підвів на мене погляд і з легкою, провокаційною бісичкою в очах запитав:

— Ну, як я тобі?