38 Розділ

— Ні, — він ледве помітно хитнув головою. — У передпокої. Я не такий покидьок, як ти, очевидно, думаєш.

— Ти ще той покидьок! Зніми! — я зробила крок до нього, злісно стиснувши кулаки. — Зніми їх негайно!

— Ні.

— Ну, Каель! Будь ласка... — голос здригнувся, і по щоці проти моєї волі скотилася гаряча, пекуча сльоза. Безсилля просто розривало зсередини.

— Не можу, — так само тихо й непохитно відповів він.

Лють перекрила все. Я підскочила до нього й із розмаху дала йому дзвінкого, обпікаючого ляпаса. Його голова трохи сіпнулася вбік, але він навіть не здригнувся. Я миттєво замахнулася для другого удару, але Каель блискавично перехопив мою руку за зап'ястя в повітрі.

— Пусти! — я почала відчайдушно вириватися, б'ючись об його груди вільною рукою. — Випусти мене, виродок!

Замість того, щоб відштовхнути, він різко потягнув мене на себе. Я втратила рівновагу й з розгону впала прямо в його обійми. Його друга рука міцно обхопила мене за голову, притискаючи до себе.

У ніс миттєво вдарив його запах — терпкий, важкий коктейль із холодного нічного дощу та хвої. Цей запах запаморочив голову, змусивши мене на секунду затримати подих.

Я намагалася відштовхнутися від його грудей, але випадково опустила погляд на його руки і пальці, що все ще міцно тримали моє зап'ястя.

Кров.

На зап'ясті червоніли свіжі, глибокі подряпини та запечені сліди. Вузькі смуги запеченої крові.

— Що це?.. — мій голос різко втратив усю лють, просівши до тихого, переляканого шепоту. Я вже сама пальцями вчепилася в його закривавлену руку, перестаючи вириватися. — Що це, Каель?

— Нічого, — відрізав він і спробував відвести руку назад.

— Ні, покажи! — я не дала йому відсторонитися, перехопила його другу руку, задрала рукав худі... — І тут...

Я відпустила його руки й зробила крок назад, відштовхнувшись від його грудей. Я нічого не розуміла й не збиралася лізти в його темні справи, але цей вигляд...

— Ти десь побився? — холодно спитала я, схрестивши руки на грудях.

— Так, — коротко кинув він. 

Він не поворухнувся. Не зробив жодного кроку назад, залишаючись стояти занадто близько — прямо посеред моєї маленької кухні. Його тіло було напружене, як натягнутий трос, а погляд — темний, важкий, майже нелюдський — фіксував кожен мій рух.

— Очистишся сам, — я вказала на раковину, намагаючись тримати дистанцію, хоча від його присутності повітря в кімнаті згусло, як смола. — Я не збираюся грати в сестру милосердя для того, хто ставить камери в моєму домі.

Він повільно ступив до мене. Один крок.

У мене перехопило подих. Я хитнулася назад, але впилася спиною в край кухонного столу. Тікати було нікуди.

Каель нахилився нижче, оперевшись однією долонею на стіл прямо поруч із моїм стегном. Його обличчя опинилося за декілька сантиметрів від мого. Я відчувала гаряче дихання на своїх губах. Він дивився на мене так, ніби вирішував — поцілувати мене прямо зараз чи зламати мені шию.

— Ти все ще люта на мене, Еві? — його голос прогримів низьким, небезпечним оксамитом прямо мені в губи.

— Я тебе ненавиджу, — вицідила я, дивившись йому прямо в очі, хоча серце в грудях калатало як божевільне. Всередині все стискалося від дивного, солодкого й водночас лякаючого трепету. Він був моторошним. Він був справжнім монстром. І від цього ставало пекельно жарко.

— Добре, — прошепотів він, і його вільна рука повільно, майже не торкаючись, провела тильною стороною пальців по моїй щоці, залишаючи ледь відчутний, гарячий слід. Його торкання було дивовижно ніжним для людини з такими закривавленими руками. — Ненавидь. 

— Забирайся з моєї кухні, Каель, — прошипіла я, з силою впираючись долонями в його тверді груди, але навіть не змогла зрушити його з місця.