28 Розділ

— Про кого? — його голос пролунав спокійно, майже байдуже.

— Про того чоловіка. Якого ти вбив. — я подивилась йому в очі.

Каель застиг на місці. В одну секунду все навколо ніби вимерзло. Тепло, яке ще мить тому йшло від його долоні, перетворилося на важкий, крижаний метал. Він повільно витягнув нашу зчеплену руку з кишені й випустив мої пальці. Холодний вітер негайно обпік шкіру.

Він повільно повернувся до мене. Його обличчя більше не прикрашала та дратуюча, усмішка. Воно перетворилося на глуху, висічену з темного каменю маску. Очі — світлі, як нефрит — дивували абсолютною, нелюдською порожнечею.

— Ні, — відрізав він.

— Чому? — я зробила крок уперед, хоч усередині все стиснулося від раптового припливу страху. — Ти кажеш, що він був поганою людиною! Ти кажеш, що я нічого не знаю! То розкажи мені! Переконай мене, що ти не божевільний монстр!

Каель зробив крок у мій бік. Не кваплячись, дуже повільно, але в цьому русі було стільки прихованої, нищівної загрози, що в мене перехопило подих. Він нахилився до мене, і його тінь повністю накрила мене від світла ліхтаря.

— Ти знову заходиш не на свою територію, Еві, — його голос впав до глухого, скрегочучого напівшепоту, від якого по спині пробігла хвиля гострого, паралізуючого жаху. — Ти не витримаєш.

— Я хочу знати, з ким я йду по вулиці! — вигукнула я.

— Ти йдеш із людиною, яка здатна зламати шию й навіть не замислитися про це, — процідив він крізь зуби. Його погляд прикував мене до місця, у ньому спалахнуло щось настільки дике й жорстоке, що мої ноги затремтіли. — Ти хотіла знати, чому я не вбив тебе? Може, мені варто нагадати тобі, хто я такий, щоб ти перестала ставити тупі питання?

Переді мною стояв вбивця. Людина, для якої людське життя не важило нічого. Це не той, кого я собі придумала за цей день. Це не чоловік, який вартий любові і… це не милий хлопець. Він не важко поранена душа, яку можна вилікувати ніжністю. Він не романтичний герой із темним минулим. Він не той, хто шукає порятунку в моїх обіймах, і не той, хто зміниться заради мене.

Це хворий вбивця. Вбивця, чорт забирай!

Страх — чистий, тваринний страх — вибухнув у моїх жилах. Він хотів взяти мою руку, але я рвучко висмикнула і відскочила назад.

— Не торкайся мене! — закричала я.

Каель не зробив жодного кроку слідом. Він просто стояв під світлом ліхтаря і дивився на мене поглинаючим поглядом.

Я розвернулася й пішла геть.

Спочатку швидко, потім майже переходячи на біг. Мокре повітря обпікало легені, сумка боляче била по нозі. Кожен мій крок лунав у порожньому завулку як вибух. Усередині все стискалося від жахливої думки: він зараз витягне зброю.

Спину пекло й кололо так, ніби між лопатками вже є червона точка від прицілу. Мені здавалося, що зараз пролунає глухий хлопок, і куля проб'є моє тіло перш ніж я встигну зробити наступний подих. Серце калатало десь у горлі, розум благав озирнутися, перевірити, чи не йде він слідом, чи не піднімає руку.

Але я затиснула зуби й йшла далі.

Я не обернулася. Жодного разу. Я віддалялася від нього по мокрому асфальту, притискаючи долоню до срібного крила на шиї, яке пекло шкіру крізь тканину, і сподівалася лише на те, що темрява вечірнього міста поглине мене раніше, ніж він вирішить закінчити цю гру.