21 Розділ

— Ти виглядаєш неймовірно, Еві, — тихо, з легким притиском мовив він, ступаючи через поріг і змушуючи мене відступити назад. 

Не питаючи дозволу, Каель господарськими, впевненими кроками пройшов у глибину мого житла. Його висока постать зробила й без того невелику квартиру зовсім крихітною. Він повільно озирався довкола, оглядаючи передпокій, на декілька секунд зазирнув у спальню, відзначаючи незастелене ліжко, і нарешті зайшов на кухню.

Я стояла в коридорі, не в змозі зрушити з місця, й спостерігала, як він підійшов до кухонного столу. Його очі зупинилися на моїй чашці, з якої все ще йшла легка пара.

Каель без жодних вагань простягнув руку, підняв мою чашку й зробив ковток. Прямо з того місця, де кілька хвилин тому були мої губи. Він заплющив очі.

Потім він спокійно поставив чашку назад, вийшов із кухні, пройшов до вітальні й розслаблено сів на диван, відкинувшись на спинку й закинувши одну ногу на іншу.

— Ти будеш збиратись? — поцікавився він, вигнувши брову. — Мені допомогти обрати одяг?

Перш ніж я встигла відповісти, він повільно підвівся з дивана й у кілька широких кроків скоротив відстань між нами. Повітря навколо знову стало густим і гарячим.

— Допомогти з зачіскою? — його голос впав до напівшепоту.

Він простягнув руку й обережно, але владно заправив пасмо мого короткого волосся мені за вухо. Його пальці на частку секунди затрималися на моїй мочці, обпікаючи шкіру.

— Ні... — вихопилося в мене сиплим від напруги голосом.

— Допомогти з макіяжем?

його рука перемістилася нижче. Він повільно провів тильною стороною долоні по моєму обличчю — м'яко, невагомо пройшов від вилиці вниз до підборіддя, викреслюючи лінію моєї щелепи. А потім його пальці ковзнули далі й зафіксувалися прямо на моїй шиї, охоплюючи її м'якою, але відчутною лещатною хваткою. Його великий палець ліг прямо на пульсуючу жилку.

Він відчував кожен божевільний удар мого серця.

— Ну ж бо, Еві, — прошепотів він, нахиляючись так близько, що його дихання обпекло мої губи. — Збирайся. Я чекаю.

— Якого біса ти тут?.. — вихопилося в мене сиплим, зламаним пошептом.

Його великий палець на моїй шиї злегка притиснув пульсуючу жилу, змушуючи мене ще більше закинути голову. 

— Піклуюся, я ж сказав, — рівно мовив Каель.

Його голос не звучав ні ніжно, ні загрозливо — це була суха, майже хірургічна впевненість хижака, який точно знає, що здобич нікуди не дінеться. Він не відпускав моєї шиї, але й не стискав її до болю. Це був жест абсолютного, беззаперечного контролю.

Він повільно повів рукою нижче. Вказівний палець ковзнув по ключиці, зачіпаючи тонку тканину моєї домашньої футболки, і затримався у вирізі, ледь торкаючись шкіри. Від цього невагомого доторку по спині пробігла така люта, гостра хвиля сироток, що в мене перехопило подих, а коліна зрадницьки затремтіли.

Я зробила судомний вдих, намагаючись втримати рівновагу й не похитнутися.

— Відпусти. — процідила я, хоч голос зрадив мене, прозвучавши надто тихо, надто беззахисно.

— Хотіла би, давно б відштовхнула, але ти досі не зробила навіть жодного кроку назад. Еві, чому ти не біжиш?

— Тому що ти тримаєш мене!

— Я тримаю тебе одним пальцем, — його губи торкнулася ледь помітна, дратуюча напівпосмішка. Він повільно відвів руку від моєї шиї й розвів долоні в сторони, демонструючи порожні кисті. — Прошу. Шлях вільний. Відступи. Зачинися у ванній. Або випхай мене за двері.

Я застигла. Я мала б кинутися геть. Мала б відштовхнути його, вискочити на балкон, закричати. Але мої ноги ніби вросли в підлогу. Його присутність давила, заповнювала весь простір моєї бідної квартири, позбавляючи здатності мислити раціонально.

Каель знову повільно зробив крок уперед, скориставшись моїм запененням.

Він не торкався мене руками, але підійшов упритул — так, що я відчувала важке тепло його грудей крізь свій тонюсінький одяг. Його високий зріст накрив мене тінню. Він нахилився до мого вуха, торкаючись скронею мого волосся. Запах холодної зливи, дорогих сигарет і зливи.