18 Розділ

Годинник показав третю ночі, але сон так і не приходив.

Я лежала на спині, нерухомо втупившись у стелю, де розпливалися м’які, бурштинові тіні від настільної лампи. Настільний нічник заливав кімнату тихим, теплим світлом, залишаючи кути в напівтемряві. За вікном шурхотіла злива — важкі краплі монотонно, майже заколисливо постукували по залізному підвіконню, але ця мелодія дощу зовсім не заспокоювала.

Думки в голові бігали по колу, наче отруйні мурахи.

Чому він не вбив мене? Адже мав стільки шансів. Там, на сходах, коли я стояла над ним із ножем, чи коли він легко перекинув мене на бетон… Він міг зробити це за секунду. Чому він посміхався? Чому в його очах була ця бісова, дика гра, а не холод кровожерливого монстра? І вітаміни... Мої очі мимовільно ковзнули на стіл, де лежала пачка. А що, як це взагалі не вітаміни? Що, як це отрута? Повільна, витончена, щоб я згасала день за днем, поки він спостерігає з тіні?

Я важко зітхнула, повернулася на бік і простягнула руку до телефона. Пальці самі, майже без моєї волі, розблокували екран і відкрили чат із «Ангелом-охоронцем».

Писати? Ні... це дурість. 

Я занесла палець над клавіатурою, роздумуючи, але так і не встигла додумати — на екрані з’явилось нове повідомлення. Він написав першим.

Ангел: «Чому не спиш? Про мене думаєш?»

Я затамувала подих, дивилася на ці літери кілька секунд, а потім гарячково набрала відповідь.

Евілін: «Так».

Ангел: «Налякав?»

Евілін: «Ні».

Ангел: «Брехня».

Евілін: «А ти як думаєш? Ти вбивця, тебе не мучає совість?»

Відповідь прийшла миттєво, ніби він чекав на це питання.

Ангел: «Він був поганою людиною».

Евілін: «Він був людиною!»

Ангел: «Поганою. Ти не знаєш, що він зробив. Не лізь не в свою справу, я ж не вчу тебе, як писати новини».

Евілін: «Ти просто божевільний».

Ангел: «Якби ти справді так думала, ти б не переписувалась зі мною, а заблокувала».

Евілін: «Якщо я тебе заблокую, ти напишеш з іншого номера, чи що там у тебе».

Ангел: «Справа не в номері, Еві. Справа в тому, що тобі цікаво. Ти могла б вимкнути телефон, піти в поліцію або покликати свого сусідського хлопчика з синнабонами. Але ти лежиш у ліжку й чекаєш на мої повідомлення».

Щоки спалахнули гарячим полум'ям. Я притисла вільну долоню до палаючого обличчя, злючись на те, наскільки він влучно б'є прямо в ціль.

Евілін: «Ти занадто самовпевнений. Я просто хочу зрозуміти, коли мені чекати кулю в лоб».

Ангел: «Кулю? Евілін... Ти дійсно думаєш, що я витратив стільки часу на тебе лише для того, щоб знищити?»

Серце боляче вдарилося об ребра.

Евілін: «Тоді навіщо? Навіщо цей кулон?»

Ангел: «Не твоя справа».

Я застигла. Краплі дощу за вікном стукали все гучніше, але весь світ звузився до маленького світящогося прямокутника в моїх руках.

Евілін: «Ти небезпечний».

Ангел: «Небезпечний для всіх інших, Еві. Але не для тебе».

Евілін: «Для мене в першу чергу».

Ангел: «Для тебе я готовий стояти біля твоїх дверей всю ніч, аби ти не бачила кошмари і не боялась темряви».

Евілін: «Бачиш, ти все знаєш. Всі мої страхи. А це означає, що рано чи пізно ти скористаєшся цим».

Ангел: «Ні».

Евілін: «Я не вірю вбивцям. Ти не кажеш, що тобі від мене треба. Не вб'єш і не відстанеш. Ти маніяк».

Ангел: «Маніяк? Можливо. Але єдина річ, якою я справді одержимий зараз — це твої очі».

Серце моментально зробило дикий стрибок і застрягло десь у горлі. Щоки охопило нищівне полум'я.

Евілін: «Ти хворий... Ти насолоджуєшся тим, як мені страшно?»

Ангел: «Я насолоджуюся тим, яка ти справжня зі мною. Ти можеш грати в недоторкану перед своїм Ноа, можеш носити маску для всього світу. Але зі мною ти скидаєш усе. Ти дика. Ти гостра».