8 Розділ

Там висіло одне нове повідомлення від незнайомого номера. У профілі не було взагалі нічого: ні фотографії на аватарці, ні цифр самого номера — лише прихований аккаунт. Замість імені користувача світилося лише три слова: “Твій ангел-охоронець”.

Мої пальці замерзли над екраном. Серце пропустило удар, а вся удавана безпека офісу миттєво розчинилася. Тремтячим великим пальцем я тапнула по чату, щоб відкрити текст.

— Я гарячково кліпнула очима. Що ще за ангел-охоронець? — промайнуло в голові.

Сповіщення — усього три слова: «Ти швидко бігаєш».

Мене наче струмом ударило. Світ навколо на секунду згас. Він знає. Він знайшов мене. Він знає мій номер.

Від дикого, неконтрольованого жаху я скрикнула й відкинула телефон від себе на стіл. Апарат із гучним гуркотом проїхався по пластику, ледь не збивши кухоль із недопитою кавою.

Енн від несподіванки аж підскочила на стільці. Моя сусідка по столу миттєво обернулася, витріщившись на мене своїми круглими від здивування блакитними очима.

— Евілін, ти чого? — злякано запитала вона, дивлячись то на мене, то на мобільний, що все ще світився екраном догори. — Що сталося?

Я сиділа нерухомо, боячись навіть зробити вдих. Мої руки дрібно тремтіли, а погляд був прикутий до екрана телефона, де кожну секунду могло з'явитися нове повідомлення від мого особистого ката.

— Нічого, все нормально. Просто... спам-дзвінок налякав, я була в думках, — збрехала я, намагаючись, щоб мій голос звучав якнайменш тремтяче.

Не чекаючи на її відповідь, я рвучко схопила телефон зі столу. Пальці ледь слухалися, але я швидко зайшла в месенджер і, не перечитуючи ті моторошні три слова, видалила чат. Видалила повністю, назавжди, наче це могло стерти сам факт його існування.

Потім я затиснула кнопку живлення і тримала її, поки екран остаточно не згас. Чорний, порожній дисплей відбив моє бліде обличчя.

Я висунула шухляду робочого столу, кинула телефон туди, у найдальший куток між купою старих блокнотів та ручок, і з гуркотом засунула її назад. Наче сховавши його з очей, я могла сховатися від того, хто стояв за цим повідомленням.

— Ти впевнена, що все добре? — Енн усе ще підозріло дивилася на мене, крутячи в руках олівець. — Ти сама не своя від самого ранку. Може, тобі варто піти додому, відпочити? Салліван тепер подобрішав, він відпустить.

— Ні, — відрізала я, втупившись у монітор комп'ютера, де все ще була відкрита щоночі опублікована стаття. — У мене ще багато роботи. Краще я побуду тут.

Офісний шум — клацання клавіатур, тихі розмови колег, сміх біля кавомашини — здавався мені далекиим і чужим. Я була тут, але водночас залишалася в тому холодному, темному провулку.

Раптом зсередини зачиненої шухляди пролунав звук.

Я завмерла. Коротка, різка вібрація. Потім ще одна. І ще.

Я ж вимкнула телефон. Екран згас у моїх руках, телефон був мертвим. Але шухляда продовжувала дрижати від безперервних, настирливих сигналів. Вібрація ставала дедалі частішою, перетворюючись на суцільний, зводячий з розуму гул, який, здавалося, чув уже весь офіс.

Тремтячими пальцями я висунула шухляду. Чорний дисплей смартфона горів яскравим, сліпучим світлом. Екран не просто ввімкнувся сам по собі — він буквально вибухав від сповіщень. Одне за одним, із шаленою швидкістю, на екрані вискакували текстові банери.

«Твій ангел-охоронець: Тобі не сховатися в офісі, Евілін». 

«Твій ангел-охоронець: Маска тебе не врятує». 

«Твій ангел-охоронець: Гарна стаття. Мені сподобалися подробиці про листя». 

«Твій ангел-охоронець: Подивись у вікно».

У мене перехопило подих. Повідомлення сипалися без зупину, заповнюючи весь простір екрана, наче вірус. Вони спливали швидше, ніж я встигала їх читати. Шкіра покрилася липким, крижаним потом, а повітря в легенях катастрофічно не вистачало. Він знав моє ім'я. Він знав, де я працюю. Він прочитав статтю, яку я виклала кілька хвилин тому. Він за вікном?

І в цей самий момент екран раптом перемкнувся. Повідомлення зникли, поступаючись місцем вхідному виклику.

На дисплеї не було номера. Лише великі чорні літери на весь екран: Твій ангел-охоронець.

Телефон заходився гучним, пронизливим рингтоном. Мені здалося, що цей звук б'є мені прямо в барабанні перетинки з силою грому.

— Евілін, та візьми ти вже слухавку, або вимкни його! — роздратовано кинула Енн, не озираючись. — Він реве на весь поверх.

Я не могла поворухнутися. Я дивилася на телефон, який підстрибував на дні шухляди від вібрації, і відчувала, як розум остаточно втрачає контроль. Стіни офісу почали повільно стискатися навколо мене, стеля ніби опускалася нижче, а світло ламп стало занадто яскравим, ріжучим. Серце калатало десь у горлі, перекриваючи доступ до кисню.