Анестезіолог найвищої категорії мав купу роботи. Щодня щосекунди щомитті він вводив анестезію потребуючому. Потребували всі. Анестезіолог, як й має бути, ретельно досліджував первинну інформацію. Пацієнт допитувався щодо стилю життя, шкідливих звичок, перенесених операцій в минулому. Накопичивши вхідну-вихідну інформацію, анестезіолог приймав рішення щодо дози препарату, котрий мав би бути введеним аби ургентне чи чітко сплановане оперативне втручання пройшло успішно.
Пацієнт занурювався в сон. Тривалість сну в кожного була своя, бо зцілення в кожного було глибинно індивідуальним та до клітинок унікальним. Операції в когось були складні, в когось не дуже. От тільки винурювали зі сну не всі. Й то була вина не анестезіолога найвищої категорії, а самого пацієнта… Чому? Та бо первинна інформація була ще тою та просто ого-го…