Уроки друзів Андрія Чуєнка

  За все життя в Андрія змінилося чимало друзів і ще більше товаришів. Та головне, як кажуть, не кількість, а якість. І якось наш герой замислився над тим, скільки друзів в нього залишилося. Друзі, як вважав Андрій, це не просто знайомі зі школи, не старі комради, не сусіди й вже точно не колеги. Це найближчі й найдорожчі люди, майже на рівні родини. Дружба будується довгий час, але й витримує багато випробувань. І справжні друзі довіряють одне одному. На них можна покластися, і, що важливіше, вони можуть покластися на тебе. З таких переконань випливало, що друг - це компанія не на день і не на рік, а на десятиліття. І ще ціннішим був би той, який на все життя. З ним ти не просто відвідуєш улюблений заклад, а повністю розслабляєшся, відкриваєш душу. Такій людині можна довірити не те, що секрет - дитину.

  Андрій довго задумливо дивився у вікно. Людей, які підходили б під цей опис, у нього назбиралося семеро: шість справжніх друзів і одна справжня подруга. І саме вони - до такої думки прийшов наш герой - справили значний вплив на його дорослішання і формування як особистості. Кожен з них мав свої унікальні ауру й історію.

  Степан, напевно, першим став другом Андрію, якщо не брати до уваги тих, хто вже втратив це почесне місце. Той завжди був енергійним і наполегливим. Він вмів і хотів вести інших за собою, особливо допомагала йому ця всім відома Степанова харизма. І, на думку Андрія, цей його друг завжди був першим серед рівних - завдяки своєму таланту впливати, підкоряти, навіть маніпулювати. Ідеї Степана часто лягали в основу Андрієвого світогляду, хоча це й не завжди завершувалося добре. Та все ж головне, що саме він залишався для нашого героя людиною-сірником. Степан ніс у собі настільки потужний вогонь, що з легкістю запалював усе навколо. І тому з його допомогою формувалася віра Андрія в те, що майбутнє кожен будує сам. Перший друг став еталоном наполегливої праці, рішучості й віри в успіх.

  Богдан, навпаки, був рідкісним флегматиком. Та його головна особливість причаїлася значно глибше, ніж просто на поверхні. За спокійним і відверто незацікавленим у чомусь зайвому обличчям Богом даного друга ховався таємничий потяг до мистецтва, культури, знань. Згодом стало очевидним, що висока освіченість цієї людини далеко випередила очікування інших. Ерудиція Богдана справляла позитивне враження, та вступала в отруйне поєднання із його новою рисою - любов'ю до підбурювання, провокації та диспуту. Багато горя Андрію принесло протистояння із цим другом: воно звалило на його плечі важкий тягар провини за сказане у гніві. Та все минає, час стирає спогади, а ланцюги зв'язку між близькими людьми міцнішають. Досвід дружби із Богданом багато чого навчив Андрія: щиро каятися, пробачати й знаходити компроміс. І особливо важливим був висновок: зрештою посеред полемічної бурі завжди зародиться істина, адже кожна правда є лише її окремим компонентом.

  Олександр, або ж просто Санько, як його частіше називали, мав суворий і непривітний вигляд. Але серед усіх друзів Андрія він виявився найбільш чуйним, і, зараз це модно казати, глибоким. Із Саньком завжди можна було поговорити по душах, не приховуючи ані думок, ані ідей, ані переживань, хай би який сором чи почуття провини вони викликали. Це була людина високої думки, філософських поглядів, вона намагалася зрозуміти суть світу і речей у ньому. І, що об'єднувало Санька із Богданом, цей друг теж був поціновувачем і активним творцем мистецтва. Своїм добрим серцем, незлобливою натурою і шляхетністю Олександр міг здобути прихильність тих, хто готовий був пройти крізь його  мовчазність і зовнішню апатичність. Тож і уроки Олега полягали в осмисленні життя, пошуках його сенсу й тому подібного, а також виховували в Андрія найкращі джентльменські чесноти. А головним знанням, яке наш герой здобув від цього свого друга, було те, що дружбу не можна виміряти. У ній не може бути місць і рейтингів, показників: дружба або є, або її нема.

  Історія взаємин із Денисом була дуже складною. Здається, що спілкування з ним в Андрія кожного разу перетворювалося на конфлікт просто тому що. І не було жодного натяку на те, щоби ця людина колись стала йому другом. Але в долі були інші плани. Спільне тяжке становище, в якому опинилися ці двоє, зблизило їх, а подолання труднощів разом дозволило відкритися одне одному й побачити щось хороше. І менше ніж за рік вони змогли назвати одне одного справжніми друзями. Саме так випадок народжує явища неочікувані й нелогічні. Варто сказати, що Денис зростав у таких умовах, які виховали з нього справжнього чоловіка, голову родину. Й тому для Андрія він став взірцем наполегливості й невідступності у доланні перешкод, мужності, зріслості. Із цим другом теж можна було поговорити про все на світі й отримати мудру пораду або просто поділитися своєї тугою. Але не це було найважливішим. Унікальним у Денисі було його вміння обирати. Він як ніхто виважено робив кожен крок, спрямовуючи своє життя у вигідне русло. Так по-дорослому й серйозно він приймав рішення, нападав чи відступав, переборюючи чи оминаючи труднощі. Такий він був чоловік: бо ніс на собі велику відповідальність і не прогинався під її вагою. Ця риса - вміння дивитися в майбутнє, шукати можливості й досвід, не боятися крокувати вперед і виходити із зони комфорту заради кращої долі - ось що найбільше захоплювало Андрія. І це він намагався наслідувати.

  Семен насправді багато чим нагадував Дениса, але був дещо простішим. Навіть більше, якщо в ньому й ховалися рішучість і мужність, то їх було занадто важко розгледіти за його невимушеною і відверто простацькою поведінкою. Цей чолов'яга просто брав і робив, не замислюючись зайвий раз ні над чим. Вакуум думок і народжене чи то талантом, чи то наполегливістю вміння робити все оточили Семена аурою майстра на всі руки із вітром у голові. "А більше, - як любили казати у компанії друзів Андрія, - нам і не треба". Тому й урок від цього друга був простий: не ускладнюй собі життя. Якщо ти щось вмієш - роби, берися за справу й виконуй доручене на совість. Так можна досягти якщо не щастя, то хоча б стабільності. Приклад Семена, який не цурався жодної роботи, був не менш корисним, ніж інші. Із цим еталоном працьовитості й скромності не можна було помріяти чи поговорити про вічне, але чи потрібне воно було взагалі? Тим більше, що Андрій навіть не міг згадати, звідки знає Семена. Складалося враження, що він був поруч завжди.