Розділ 20. Зустріч із Дамблдором

Червень 1984 року

Покинута каплиця поблизу Гоґсміда

Минуло більше року відтоді, як Андріан став на бік Лорда.

Для Ордену Фенікса він залишався героєм, який пережив жахливі тортури.

Для Волдеморта — Своєю Тінню.

Лише двоє людей починали бачити правду.

Северус Снейп.

І Альбус Дамблдор.

У своєму кабінеті Дамблдор довго розглядав карту нападів.

Кожен удар смертежерів був надто точним.

Надто своєчасним.

Надто добре спланованим.

Він відкрив старий зошит із нотатками.

Там були записи про Андріана ще з часів навчання.

«Винятково здібний. Співчутливий. Завжди шукає мирний шлях.»

Дамблдор сумно усміхнувся.

— Де ж ти загубився, мій хлопче?..

Саме тоді до кабінету зайшов Снейп.

— Він погодився зустрітися.

— Один?

— Так.

Покинута каплиця стояла серед густого лісу.

Стіни давно вкрилися мохом.

Крізь тріщини в даху пробивалися промені сонця.

Дамблдор прийшов першим.

Через кілька хвилин почув кроки.

Андріан мовчки увійшов до каплиці.

Вони дивилися один на одного майже хвилину.

Директор першим порушив мовчання.

— Радію, що ти живий.

— Це залежить від того, що ви називаєте життям.

Дамблдор зробив кілька кроків уперед.

— Я багато думав про тебе.

— Даремно.

— Ніколи.

Андріан опустив погляд.

— Ви завжди вірили в людей.

— І зараз вірю.

— Навіть у мене?

— Особливо в тебе.

Ці слова прозвучали так щиро, що Андріан на мить розгубився.

— Скажи мені чесно.

— Чи вони тебе зламали?

Тиша.

Андріан не відповідав.

— Я не питаю, чи ти страждав.

— Я питаю, чи ти ще пам’ятаєш, заради чого колись боровся.

Андріан повільно підняв очі.

— Пам’ятаю.

— Але це більше нічого не змінює.

Дамблдор уважно вдивлявся в його обличчя.

Колись очі Андріана були теплими.

Тепер у них панував холод.

Не безумство.

Не ненависть.

Порожнеча.

Саме вона налякала директора найбільше.

— Вони забрали в тебе здатність вірити.

— Ні.

— Тоді що?

Андріан тихо відповів:

— Вони показали, що віра не рятує.

Дамблдор дістав зі складок мантії стару фотографію.

На ній були молодий Андріан, Мирослав, Френк і Аліса.

Вони сміялися після одного з навчальних турнірів.

— Пам’ятаєш цей день?

Андріан дивився мовчки.

— Мирослав тоді сказав мені, що ти завжди захищатимеш слабших.

Кілька секунд він не відводив погляду від фотографії.

Потім повернув її.

— Це був інший чоловік.

Дамблдор наблизився.

— Ти любив Мирослава?

— Так.

— Ти його вбив?

У каплиці стало тихо.

Андріан не відповів.

Його мовчання було красномовнішим за будь-які слова.

Дамблдор заплющив очі.

Усе стало зрозуміло.

— Піди зі мною.

— Я не можу.

— Ми знайдемо спосіб.

— Уже ні.

— Я не відмовлюся від тебе.

Андріан сумно усміхнувся.

— Ви відмовляєтеся не від мене.

— А від того, ким я став.

Раптом Темна Мітка на руці Андріана запекла.

Волдеморт кликав його.

Він здригнувся.

Дамблдор побачив цей рух.

— Він контролює тебе?

— Ні.

— Тоді чому ти тремтиш?

Андріан не відповів.

Він повільно відступив до дверей.

— Не шукайте мене більше.

— Я завжди шукатиму.

— Це буде помилкою.

Дамблдор похитав головою.

— Найбільша помилка — перестати вірити, що людина може змінитися.

На мить здалося, що Андріан хоче щось сказати.

Але він лише накинув каптур.

І зник у вихорі чорного диму.

Дамблдор ще довго стояв сам у порожній каплиці.

До нього підійшов Снейп, який непомітно спостерігав здалеку.

— Ну?

Дамблдор мовчав кілька секунд.

Потім тихо сказав:

— Я сьогодні зустрів не того хлопця, якого навчав.

Він подивився на стару фотографію.

— Андріан ще живий.

— Але людина, якою він був… майже втрачена.

Снейп опустив очі.

— Майже?

Дамблдор повільно сховав фотографію до кишені.

— Поки людина жива, слово «остаточно» я не використовую.

Та коли він залишав каплицю, серце підказувало йому інше.

Якщо Андріана ще можна було врятувати, то часу майже не залишилося.