Розділ 19. Новий титул

Травень 1984 року

Маєток Реддлів

Травень став місяцем найбільших перемог Волдеморта за останній рік.

Одна за одною падали таємні схованки Ордену Фенікса. Деякі маги переходили на бік Темного Лорда, інші тікали з країни. У Міністерстві панувала паніка.

І майже в кожній успішній операції брав участь Андріан.

Навіть ті смертежери, які ще недавно не довіряли йому, були змушені визнати очевидне.

Він став одним із найнебезпечніших магів у всій Британії.

Волдеморт наказав скликати все внутрішнє коло.

У залі зібралися:

• Белатриса Лестрейндж;
• Родольфус Лестрейндж;
• Рабастан Лестранж;
• Люціус Мелфой;
• Антонін Долохов;
• Август Руквуд;
• Корбан Якслі;
• Северус Снейп;
• інші наближені смертежери.

Посеред залу стояв великий магічний стіл із картою Англії.

На ній майже половина позначок Ордену була перекреслена чорними лініями.

Волдеморт повільно обвів присутніх поглядом.

— Це лише початок.

Темний Лорд рідко хвалив своїх слуг.

Ще рідше — публічно.

Він підняв руку.

— За останні місяці багато хто добре служив мені.

Люціус випрямився.

Белатриса схилила голову.

Долохов посміхнувся.

Та Волдеморт подивився не на них.

Він дивився на Андріана.

— Саме він зробив можливими наші найбільші перемоги.

У залі стало тихо.

Люціус відчув, як у нього напружилися плечі.

Белатриса лише мовчки спостерігала.

— Інші бачать людей.

— Він бачить їхні сумніви.

— Інші руйнують фортеці.

— Він руйнує довіру.

— Інші перемагають у битвах.

— Він виграє їх ще до того, як вони починаються.

Волдеморт повільно спустився зі свого підвищення.

Його кроки луною відбивалися від кам’яної підлоги.

Він зупинився перед Андріаном.

— Ти більше не просто смертежер.

Темний Лорд підняв паличку.

Над залом закружляла чорна магія.

Темна Мітка на руці Андріана спалахнула.

Біль пронизав усе тіло.

Та він не поворухнувся.

Волдеморт промовив так, щоб почув кожен:

— Від сьогодні ти носитимеш титул, якого ще ніхто не мав.

Запала абсолютна тиша.

— Тінь Темного Лорда.

Магія ніби відгукнулася на ці слова.

Повітря стало важчим.

Свічки на мить згасли.

Навіть досвідчені смертежери відчули, що стали свідками чогось незвичайного.

Волдеморт простягнув Андріанові руку.

— Моя тінь завжди йде попереду мене.

— Вона бачить те, чого не бачу навіть я.

— Вона приходить туди, куди ще не ступила моя нога.

— І коли вороги зрозуміють, що вона поруч, буде вже запізно.

Андріан схилив голову.

— Для мене велика честь служити вам, мій лорде.

Після церемонії зал наповнився приглушеним шепотом.

— Такого титулу ніколи не було…

— Він поставив його вище за всіх нас…

— Навіть Люціус такого не мав…

— Навіть Белатриса…

Родольфус сердито стиснув кулаки.

Долохов лише похмуро мовчав.

Снейп залишався незворушним, хоча уважно спостерігав за Андріаном.

Коли всі почали розходитися, Белатриса підійшла до нього.

Довго мовчала.

Потім сказала:

— Вітаю…

— Дякую.

Вона усміхнулася.

Але в усмішці було щось дивне.

— Колись я мріяла, що саме мене Темний Лорд назве своєю найціннішою слугою.

Андріан уважно подивився на неї.

— І зараз?

Вона знизала плечима.

— Зараз я не знаю…

— Чи хочу зайняти твоє місце…

— Чи хочу просто залишитися поруч.

Їхні погляди зустрілися.

Жоден не промовив більше ні слова.

Пізніше тієї ночі Волдеморт залишився наодинці зі Снейпом.

— Що ти думаєш про нього?

Северус відповів обережно:

— Він надзвичайно здібний.

— Але?

— Він утратив майже все, що колись робило його людиною.

Волдеморт ледь усміхнувся.

— Саме тому він став таким корисним.

Снейп нічого не відповів.

Він подумав лише про одне:

«Якщо в ньому ще залишилося хоч трохи світла, то воно згасає.»

Того ж дня у штабі Ордену Дамблдор розглядав карту останніх нападів.

Він повільно провів пальцем між місцями атак.

Занадто точні.

Занадто послідовні.

— Хтось передбачає наші кроки, — тихо сказав він.

Муді насупився.

— Зрадник?

Дамблдор не відповів.

Але в його думках усе частіше з’являлося ім’я, яке він відчайдушно не хотів підозрювати.

Наприкінці травня 1984 року новий титул швидко поширився серед прихильників Волдеморта.

Його вже не називали просто Андріаном.

Для смертежерів він став Тінню Темного Лорда — магом, який приходив раніше за армію, руйнував довіру ворогів і прокладав шлях перемозі.

Одні вимовляли цей титул із захопленням.

Інші — зі страхом.

А сам Андріан, дивлячись у дзеркало тієї ночі, несподівано подумав, що вже майже не пам’ятає, коли востаннє хтось називав його просто на ім’я. Лише старий медальйон, захований під мантією, мовчки нагадував про людину, якою він колись був.