Розділ 18. Дар спокуси

Квітень 1984 року

Маєток Реддлів і Заборонений ліс

Весна прийшла до Англії.

Ліси вкрилися молодим листям, але війна не знала пори року. Після смерті Мирослава Андріан остаточно став одним із найцінніших слуг Волдеморта. Його дар уже не був просто незвичайною здібністю.

Він почав змінюватися.

І Темний Лорд першим це помітив.

За останні тижні кілька магів, які підтримували Орден, добровільно перейшли на бік Волдеморта.

Вони не були зачаровані.

Не перебували під Імперіусом.

Вони самі погодилися співпрацювати після розмови з Андріаном.

Для більшості смертежерів це було незрозуміло.

Долохов буркнув:

— Він навіть не катує їх.

Люціус похитав головою.

— Люди самі починають йому довіряти.

Белатриса тихо сказала:

— Це страшніше за будь-яке прокляття.

Увечері Темний Лорд покликав Андріана до своєї бібліотеки.

На столі лежала старовинна книга без назви.

Її сторінки були пожовклими від часу.

— Твій дар унікальний, — промовив Волдеморт.

— Я лише використовую те, що вмію.

— Ні.

Темний Лорд похитав головою.

— Ти недооцінюєш себе.

Він відкрив книгу.

— У давніх рукописах описуються маги, які могли впливати на чужі рішення не силою, а словом, присутністю і розумінням людської природи. Такі здібності траплялися надзвичайно рідко.

Андріан уважно слухав.

— Я хочу, щоб ти навчився контролювати цей дар повністю.

Уночі вони вирушили до глибини Забороненого лісу.

Серед старих дерев знаходилося кам’яне коло, заросле мохом.

Белатриса, Снейп і Волдеморт стояли навколо.

У центрі кола був Андріан.

Волдеморт промовив:

— Цей ритуал не створить у тобі нової сили.

— Він лише допоможе тобі краще керувати тією, що вже існує.

Після довгих приготувань стародавні руни навколо каменів засвітилися тьмяним світлом.

Андріан відчув, ніби його власна магія стала чіткішою, мов дзеркало без тріщин.

Його дар ніби прокинувся остаточно.

Повернувшись до маєтку, він майже одразу помітив різницю.

Тепер достатньо було кількох хвилин розмови, щоб зрозуміти співрозмовника набагато глибше.

Він краще відчував:

• страх;
• сумніви;
• надії;
• приховані мотиви.

Це не означало, що люди автоматично погоджувалися з ним.

Вони, як і раніше, могли чинити опір і робити власний вибір.

Але Андріан навчився значно краще знаходити потрібні слова й моменти для переконання.

Через кілька днів вона підійшла до нього після тренування.

— З тобою щось сталося.

— Що саме?

— Коли ти говориш…

Вона на мить замовкла.

— Люди починають уважніше слухати.

— Ти теж?

Белатриса усміхнулася.

— Не випробовуй мене.

— Я служу Темному Лорду добровільно.

Андріан уважно подивився на неї.

— Я знаю.

Вона відчула дивне полегшення.

Волдеморт вирішив особисто оцінити зміни.

Він наказав привести полоненого мага, який категорично відмовлявся співпрацювати.

— Переконай його говорити.

Андріан сів навпроти полоненого.

Він не погрожував.

Не підвищував голос.

Не використовував заклять.

Лише ставив запитання.

Довго слухав відповіді.

Поступово розмова змінила тон.

Полонений почав відкритіше говорити про свої страхи, родину й причини, через які опинився у війні.

Після закінчення бесіди він погодився надати інформацію про одну з мереж постачання Ордену.

Волдеморт мовчки спостерігав за всім.

Коли двері зачинилися, він сказав:

— Інші ламають людей силою.

— Ти знаходиш шлях до їхніх рішень.

Тієї ж ночі Андріан довго дивився на своє відображення.

Його дар став сильнішим.

Але разом із цим він дедалі частіше ставив собі питання:

«Де проходить межа між щирим переконанням і маніпуляцією?»

Відповіді він не знаходив.

Наступного дня Северус несподівано сказав йому:

— Будь обережний.

— Із чим?

— Людина, яка вміє переконувати інших, рано чи пізно починає вірити, що завжди має рацію.

Андріан нічого не відповів.

Але ці слова надовго залишилися в його пам’яті.

Наприкінці квітня 1984 року навіть Волдеморт визнав, що здібності Андріана значно зросли.

Його сила не підкоряла чужу волю сама по собі й не замінювала магічні закляття.

Натомість вона дозволяла йому надзвичайно точно розуміти людей, знаходити їхні слабкі місця, добирати слова, що змінювали їхні рішення, і схиляти їх до співпраці набагато ефективніше, ніж більшість смертежерів могла зробити силою.

Темний Лорд побачив у цьому рідкісний талант.

А Андріан почав усвідомлювати, що його найнебезпечнішою зброєю була не паличка.

А його власний розум і здатність проникати в людські серця.