Розділ 17. Ревнощі Белатриси

Березень 1984 року

Маєток Реддлів

Березень приніс із собою холодні дощі та густі тумани.

Війна входила в нову фазу. Волдеморт дедалі рідше довіряв свої плани навіть найстарішим послідовникам. Усі важливі накази проходили через трьох людей: Северуса Снейпа, Белатрису Лестрейндж і Андріана Диявола.

Саме це почало руйнувати звичний порядок у внутрішньому колі.

Белатриса, яка роками була найвідданішою слугою Темного Лорда, несподівано помітила, що все частіше дивиться не на Волдеморта.

А на Андріана.

І не могла зрозуміти чому.

Чергова нарада проходила у великій залі.

Волдеморт уважно вислухав доповіді.

Люціус говорив про Міністерство.

Руквуд — про шпигунів.

Долохов — про нові напади.

Коли всі закінчили, Волдеморт звернувся до Андріана.

— Що ти думаєш?

Той спокійно відповів:

— Ми діємо надто швидко. Якщо продовжимо в тому ж темпі, Орден зрозуміє закономірність наших атак.

Волдеморт кілька секунд мовчав.

— Згоден.

— Змінюємо план.

Одного речення вистачило, щоб перекреслити все, що обговорювали інші.

Люціус опустив погляд.

Долохов невдоволено стиснув кулаки.

Белатриса мовчала.

Але всередині неї щось ворухнулося.

Після наради вона знайшла Андріана у внутрішньому дворі.

Він стояв під дощем, дивлячись на сіре небо.

— Ти міг би сховатися від дощу.

— Міг би.

— Але не хочеш.

— Ні.

Белатриса стала поруч.

— Тебе всі бояться.

— Це не новина.

— Ні.

Вона похитала головою.

— Раніше вони боялися мене.

Андріан подивився на неї.

— Ти ревнуєш?

Белатриса ледь усміхнулася.

— Не знаю.

І вперше за багато років ця відповідь була щирою.

Увечері Северус випадково зустрів Белатрису в бібліотеці.

— Ти дивишся на нього так, ніби хочеш або вбити, або врятувати.

Белатриса холодно відповіла:

— Не говори дурниць.

— Тоді чому тебе дратує кожна його розмова з Темним Лордом?

Вона промовчала.

Снейп закрив книгу.

— Це не ревнощі до Волдеморта.

— Це ревнощі до місця, яке він займає.

Белатриса різко розвернулася.

— Ти нічого не розумієш.

— Можливо.

— Але я добре знаю, що таке внутрішня боротьба.

Вона нічого не відповіла.

Наступного дня Белатриса сама запропонувала Андріану тренувальний двобій.

У тренувальній залі зібралися кілька смертежерів.

Дуель почалася стрімко.

Белатриса атакувала безперервно.

Закляття летіли одне за одним.

Андріан майже не відповідав.

Він лише ухилявся.

Чекав.

Спостерігав.

Через кілька хвилин він одним точним закляттям вибив паличку з її руки.

У залі запанувала тиша.

Белатриса дивилася на нього важким поглядом.

— Ти піддавалася.

— Ні.

— Тоді чому програла?

Вона повільно підняла паличку.

— Бо на мить забула, що борюся.

Пізніше вони сиділи біля каміна.

У кімнаті більше нікого не було.

Белатриса порушила мовчання.

— Коли тебе привели сюди вперше, я бачила в тобі лише ворога.

Андріан слухав мовчки.

— Потім — полоненого.

— Потім — сильного мага.

Вона зітхнула.

— А тепер уже не знаю, ким ти для мене став.

— І ким же?

Белатриса довго дивилася у вогонь.

— Людиною, яку я не можу зрозуміти.

Наступного дня Волдеморт несподівано звернувся до Белатриси:

— Ти відволікаєшся.

Вона здивовано підняла голову.

— Мій лорде?

— Під час останніх нарад ти більше спостерігаєш за Андріаном, ніж слухаєш мене.

У кімнаті стало холодно.

Белатриса одразу опустила голову.

— Пробачте.

Волдеморт кілька секунд мовчав.

— Не дозволяй особистим почуттям впливати на службу.

— Ніколи, мій лорде.

Але, виходячи із зали, вона зрозуміла, що вперше не була впевнена у власних словах.

Тієї ж ночі Белатриса знайшла Андріана на балконі.

Місяць освітлював подвір’я маєтку.

— Темний Лорд зробив тобі зауваження?

— Він усе бачить.

Белатриса кивнула.

— Саме тому він такий небезпечний.

Вона зробила крок ближче.

— Скажи мені чесно…

— Ти колись мене ненавидів?

Андріан відповів не одразу.

— Так.

— А зараз?

Він подивився їй прямо в очі.

— Зараз… я вже майже нікого не ненавиджу.

Його слова прозвучали без емоцій.

І саме це вразило її найбільше.

Наприкінці березня 1984 року Белатриса усвідомила, що опинилася в пастці власних почуттів.

Вона пам’ятала Андріана як полоненого, якого сама катувала.

Потім бачила, як він став безжальним слугою Волдеморта.

Тепер він стояв поруч із Темним Лордом як один із його найближчих соратників.

Вона мала б ненавидіти його за те, що він зайняв місце, яке колись належало лише їй.

Мала б зневажати його за минуле.

Але замість цього дедалі більше захоплювалася його силою, холоднокровністю й розумом.

І вперше за багато років Белатриса Лестрейндж не могла дати відповідь на просте запитання:

Чи хоче вона бачити Андріана переможеним…

чи боїться втратити його назавжди?