Розділ 14. Перша велика смерть

Грудень 1983 року

Руїни монастиря в Шотландії

Біле світло закляття згасло.

Сніг кружляв серед зруйнованих стін, а старий монастир перетворився на поле бою.

Мирослав стояв навпроти Андріана.

Позаду нього — темрява.

Попереду — єдиний друг, який ще вірив у нього.

Белатриса та смертежери повільно оточували руїни.

Ніхто не атакував.

Усі чекали.

Навіть Волдеморт, який через Темну Мітку відчував те, що відбувається, чекав на рішення свого нового слуги.

Мирослав не опустив паличку.

— Вони використовують тебе.

— Я це знаю.

— Тоді йди.

Андріан мовчав.

Белатриса зробила крок вперед.

— Досить.

Мирослав навіть не подивився на неї.

— Я говорю зі своїм другом.

Він знову повернувся до Андріана.

— Пам’ятаєш Скелезор?

Андріан заплющив очі.

— Не треба.

— Пам’ятаєш, як ми присягнули ніколи не стати такими, як вони?

— Замовкни.

— Пам’ятаєш свого батька?

— Замовкни!

У повітрі спалахнула магія.

Сніг закружляв сильніше.

Вона дивилася на нього дуже уважно.

Вона знала:

саме зараз вирішується все.

Якщо Андріан піде за Мирославом — Волдеморт ніколи його не пробачить.

Якщо залишиться — назад дороги вже не буде.

І вперше навіть Белатриса відчула страх.

Не за себе.

За нього.

Мирослав опустив паличку.

— Я не буду з тобою битися.

Смертежери здивовано переглянулися.

— Ти можеш убити мене.

— Але я не дозволю війні забрати останнє, що залишилося від мого друга.

Андріан відчув, як щось усередині нього ламається.

Усі ці місяці він чув:

зрада.

влада.

темрява.

сила.

І лише Мирослав говорив про нього самого.

Не про його дар.

Не про його користь.

Не про його здібності.

А просто про Андріана.

Раптово Темна Мітка спалахнула болем.

У свідомості пролунав голос Волдеморта:

— Доведи свою вірність.

Андріан похитнувся.

Мирослав усе зрозумів.

— Ні.

— Не роби цього.

— Ти ще можеш відмовитися.

Белатриса мовчала.

Вона не втручалася.

Бо знала: цей вибір повинен зробити лише він.

За одну мить Андріан побачив усе.

Україну.

Скелезор.

Батьків.

Перші уроки.

Мирослава.

Дамблдора.

Орден.

Катування.

Темні підземелля.

Белатрису.

Волдеморта.

Усе його життя промайнуло перед очима.

І він зрозумів страшну річ.

Він більше не належав жодному зі світів.

Світло не могло прийняти його.

Темрява вже забрала його.

Мирослав зробив крок вперед.

— Я пробачаю тебе.

У цих словах не було страху.

Лише сум.

І любов брата.

Андріан підняв паличку.

Його рука тремтіла.

— Не змушуй мене.

— Тоді не роби цього.

Тиша.

Сніг падав між ними.

Белатриса затамувала подих.

Смертежери мовчали.

Мирослав опустив руки.

— Прощавай, брате.

Спалах.

Закляття вирвалося майже інстинктивно.

Мирослав не захищався.

Він лише дивився на Андріана.

У його очах не було ненависті.

Лише жаль.

І співчуття.

Він повільно впав на коліна.

Сніг почав вкривати його плечі.

Андріан кинувся вперед.

Вперше за багато місяців маска байдужості зникла.

— Ні…

Мирослав важко дихав.

— Ти… все ще… можеш…

Він не договорив.

Його рука торкнулася старого медальйона Скелезору.

І завмерла.

Настала тиша.

Ніхто не говорив.

Навіть Белатриса.

Навіть Долохов.

Усі розуміли:

щойно помер не просто ворог.

Помер останній міст між Андріаном і його минулим.

Белатриса повільно підійшла.

Поклала руку йому на плече.

Але він не відреагував.

Він дивився лише на тіло друга.

Коли смертежери залишили руїни, Андріан залишився ще на кілька хвилин.

Він підняв медальйон.

Той самий, який вони створили багато років тому.

Відкрив його.

Усередині були вигравірувані слова:

«Яким би темним не став світ, пам’ятай, хто ти.»

Андріан закрив медальйон.

І сховав його під мантією.

Белатриса чекала біля виходу.

— Ходімо.

Він повільно піднявся.

— Тепер усе скінчилося.

Белатриса подивилася на нього.

— Ні.

—Усе тільки починається.

У грудні 1983 року Андріан Диявол убив свого найкращого друга.

Не в бою.

Не із ненависті.

А тому, що не зміг обрати світло.

І хоча Волдеморт отримав ще одного відданого слугу, тієї ночі навіть Темний Лорд не зрозумів, яку ціну заплатив Андріан.

Бо разом із Мирославом померла остання людина, яка безумовно вірила, що його ще можна врятувати.