Розділ 12. Старий друг

Листопад 1983 року

Кордон Англії та Уельсу

Листопад приніс холодні вітри і тумани.

Війна ставала дедалі жорстокішою. Орден Фенікса втрачав людей, Міністерство приховувало масштаби катастрофи, а Волдеморт почав відкрито говорити про майбутню перемогу.

Андріан став одним із найцінніших агентів Темного Лорда.

Але навіть Волдеморт не знав, що існує одна людина, зустрічі з якою Андріан боявся більше за будь-який бій.

Мирослав.

Його перший друг.

Хлопець, який колись навчався разом із ним у Скелезорі.

Людина, яка знала його ще до війни.

Одного вечора Волдеморт скликав внутрішнє коло.

На столі лежала карта.

— Ми отримали інформацію про нового агента Ордену.

Люціус поклав фотографію.

Андріан завмер.

На ній був Мирослав.

Дорослий, змучений війною, але все ще той самий.

Белатриса помітила зміну його обличчя.

— Ти його знаєш.

— Так.

Волдеморт уважно подивився на нього.

— Наскільки добре?

— Ми росли разом.

У залі запала тиша.

— Тоді саме ти його знайдеш.

Тієї ночі Андріан не спав.

Він згадував Скелезор.

Тренування.

Розмови біля озера.

Обіцянки змінити світ.

Саме Мирослав був першою людиною, яка повірила в його дар.

Саме він підтримував його після пророцтва.

Саме він казав:

— Яким би сильним ти не став, не дай війні змінити тебе.

Андріан заплющив очі.

Війна вже змінила його.

Покинута церква на кордоні Уельсу.

Туман приховував руїни.

Мирослав прийшов сам.

Він отримав повідомлення, що Андріан хоче зустрітися.

Коли вони побачили один одного, кілька секунд обидва мовчали.

— Ти живий.

Голос Мирослава тремтів.

— Так.

— Ми шукали тебе.

Андріан відчув біль.

— Занадто довго.

Мирослав зробив крок уперед.

— Френк сказав, що ти врятував їх.

— Так.

Він брехав так спокійно, що сам собі здавався чужим.

Мирослав уважно дивився на нього.

— Щось не так.

— Ні.

— Ти змінився.

Андріан мовчав.

— Дамблдор теж це бачить.

— І що він думає?

— Що ти страждаєш.

Кілька секунд стояла тиша.

Потім Мирослав тихо сказав:

— Андріане… що вони з тобою зробили?

Ці слова боляче вдарили.

Бо колись лише Мирослав міг побачити правду.

Андріан побачив рух у тумані.

Белатриса.

Долохов.

Інші смертежери вже оточували місце зустрічі.

Волдеморт наказав йому привести Мирослава.

Живого або мертвого.

Мирослав зрозумів усе.

Його обличчя зблідло.

— Ні…

Він подивився на Андріана.

— Це ти?

Андріан не відповів.

— Усі ці люди…

— Усі бази…

— Усі смерті…

Мирослав відступив.

У його очах були не страх і не ненависть.

Лише біль.

— Ти зрадив нас.

Смертежери не втручалися.

Навіть Белатриса мовчала.

Мирослав дивився прямо на нього.

— Я пам’ятаю хлопця зі Скелезору.

— Він помер.

— Ні.

Мирослав зробив крок уперед.

— Він усе ще тут.

Андріан відчув, як усередині щось здригнулося.

— Пішов би ти зараз зі мною?

Тиша.

— Дамблдор пробачив би.

— Френк теж.

— Ми допомогли б тобі.

Андріан заплющив очі.

На одну мить він побачив інше життя.

Без Волдеморта.

Без Белатриси.

Без крові.

Але коли він відкрив очі, поруч стояли смертежери.

А на його руці палала Темна Мітка.

Мирослав повільно витягнув паличку.

— Я не дозволю тобі більше вбивати.

Андріан також підняв свою.

Колись вони тренувалися разом.

Тепер стояли один проти одного.

Белатриса пошепки сказала:

— Накажи, і ми його вб’ємо.

Андріан не відповів.

Він дивився лише на Мирослава.

— Останній шанс.

— Для кого?

— Для тебе.

Мирослав похитав головою.

— Я вже втратив друга.

— Не хочу втрачати ще й пам’ять про нього.

Раптово Мирослав кинув димове закляття.

Туман і магія змішалися.

Смертежери кинулися вперед.

Пролунали закляття.

Коли все закінчилося, Мирослав зник.

Долохов лютував.

Белатриса дивилася на Андріана.

— Ти дав йому втекти.

— Ні.

Вона мовчала.

Але бачила правду.

Повертаючись до маєтку, Андріан мовчав.

Уперше за багато місяців він відчув те, що вважав мертвим.

Провину.

Біль.

Сум.

Мирослав не проклинав його.

Не ненавидів.

Він лише хотів повернути друга.

І це виявилося страшнішим за будь-які тортури.

Наприкінці листопада 1983 року Андріан Диявол уперше зустрівся зі своїм минулим.

І минуле назвало його по імені.

Не смертежером.

Не слугою Волдеморта.

Не Тінню Темного Лорда.

А просто Андріаном.

І десь глибоко всередині людина, якою він колись був, знову відкрила очі.