Розділ 11. Полювання

Жовтень 1983 року

Англія

Осінні дощі накрили країну.

Листя опадало з дерев, а війна ставала дедалі жорстокішою. Після офіційного прийняття до внутрішнього кола Волдеморта життя Андріана остаточно змінилося.

Він більше не був просто шпигуном.

Він став мисливцем.

Темний Лорд почав використовувати його дар для пошуку тих, хто ще чинив опір.

У маєтку Реддлів Волдеморт зібрав найближчих слуг.

— Орден втрачає сили, — сказав він. — Але ще існують незалежні групи опору.

На столі лежали фотографії.

Колишні аврори.

Маги-повстанці.

Контрабандисти, які допомагали Ордену.

Волдеморт подивився на Андріана.

— Ти знайдеш їх.

Люціус насупився.

— Він не мисливець.

Белатриса спокійно відповіла:

— Ви просто ще не бачили його справжньої сили.

Андріан поступово почав використовувати свою магію інакше.

Раніше він відчував емоції людей.

Тепер він навчився знаходити їхні страхи.

Їхні бажання.

Їхні слабкості.

Кілька хвилин розмови часто давали йому більше інформації, ніж багатогодинний допит.

Волдеморт уважно спостерігав.

— Ти можеш бачити те, що приховано.

— Іноді.

— Навчися робити це завжди.

Невелика група колишніх аврорів переховувалася на півночі Англії.

Смертежери не могли знайти їх місяцями.

Андріан відвідав місцеве містечко під виглядом мандрівного мага.

Він розмовляв із людьми.

Слухав.

Спостерігав.

Його дар працював тихо.

Один страх.

Одна обмовка.

Одна емоція.

І він зрозумів, де знаходиться схованка.

Під час повернення вона їхала поруч із ним.

— Ти навіть не застосовував паличку.

— Не завжди потрібна магія.

Вона уважно дивилася на нього.

— І саме тому ти небезпечний.

Андріан мовчав.

— Інші вбивають.

— А ти знаходиш.

Смертежери атакували вночі.

Андріан стояв осторонь.

Він чув вибухи.

Крики.

Закляття.

Коли все закінчилося, кілька людей були мертві, а інші потрапили в полон.

Один із полонених подивився на нього.

— Ти…

Він упізнав Андріана.

Колишнього союзника.

Колишнього героя.

У його очах були шок і зрада.

Андріан відвернувся.

Тим часом Орден Фенікса почав ставити запитання.

Муді говорив:

— Ми втрачаємо людей надто швидко.

Макґонеґел заперечувала:

— Це може бути випадковістю.

Дамблдор мовчав.

Він дедалі частіше дивився на Андріана.

Не з недовірою.

А зі смутком.

Немов відчував, що щось невидиме руйнується прямо перед ним.

Одного вечора Северус зупинив його.

— Скільки ще?

— Що?

— Скільки людей повинно загинути?

Андріан холодно відповів:

— Це війна.

— Ні.

Снейп подивився йому в очі.

— Це вибір.

Вони мовчали.

Обидва були шпигунами.

Обидва жили подвійним життям.

Але стояли по різні боки.

Після чергової успішної операції Темний Лорд викликав його.

— Ти перевершив мої очікування.

Андріан нічого не відповів.

— Інші приносять мені страх.

— Белатриса приносить відданість.

— Люціус приносить вплив.

Волдеморт наблизився.

— А ти приносиш мені перемогу.

Ці слова вразили навіть Белатрису.

Темний Лорд рідко хвалив своїх слуг.

Ще рідше він довіряв їм.

Протягом жовтня Андріан допоміг знайти:

• дві схованки прихильників Ордену;
• кількох колишніх аврорів;
• мережу постачання ліків;
• таємний канал зв’язку між британськими та європейськими магами.

Його ім’я почало викликати страх серед тих, хто боровся проти Волдеморта.

Ніхто не знав правди.

Але ходили чутки про нового слугу Темного Лорда.

Мага, який знаходить людей без слідів.

Мага, від якого неможливо приховати свої думки.

Одного вечора Андріан стояв біля вікна маєтку Реддлів.

Белатриса підійшла до нього.

— Про що думаєш?

— Колись я захищав цих людей.

— А зараз?

Він довго мовчав.

— Зараз я полюю на них.

Белатриса не відповіла.

Вона лише подивилася на нього.

І вперше в її очах з’явився не захват.

А страх.

Бо навіть вона починала розуміти, наскільки небезпечним став Андріан Диявол.

Не через темну магію.

Не через силу.

А тому, що він навчився вимикати співчуття.

І саме це зробило його одним із найцінніших слуг Темного Лорда.