Розділ 9. Темна магія

Серпень 1983 року

Маєток Лестрейнджів та Лондон

Серпень приніс задушливу спеку.

Орден Фенікса продовжував боротьбу, не знаючи, що один із його найшанованіших союзників живе подвійним життям. Дамблдор дедалі частіше змінював плани, Муді посилював заходи безпеки, але Волдеморт усе одно випереджав їх.

І з кожною перемогою Темний Лорд дедалі більше довіряв Андріану.

Але довіра Волдеморта ніколи не була безкоштовною.

Однієї ночі чорний кристал знову засвітився.

— Прийди, — почув Андріан голос Волдеморта.

Він залишив штаб Ордену й апарував до маєтку Лестрейнджів.

Цього разу його не зустріли як полоненого.

Белатриса відкрила двері.

— Темний Лорд чекає.

Вона більше не називала його зрадником чи бранцем.

В її голосі з’явилася повага.

Глибоко під маєтком знаходилася кімната, якої Андріан раніше не бачив.

Кругла зала з чорного каменю.

Стародавні руни на стінах.

Свічки.

Книги.

Магічні символи.

Посередині стояв Волдеморт.

— Це місце старше за цей маєток, — сказав він. — Тут навчалися темні маги задовго до мого народження.

Андріан уважно оглядав залу.

— Навіщо я тут?

— Ти маєш розуміти силу, якій служиш.

На кам’яному столі лежали старовинні фоліанти.

Одні були написані латиною.

Інші — французькою.

Деякі містили зовсім невідомі символи.

Волдеморт торкнувся однієї книги.

— Міністерство називає це темною магією.

— Дамблдор називає це небезпекою.

Він подивився на Андріана.

— Але будь-яка магія є лише інструментом.

Андріан мовчав.

Він згадав бібліотеку Скелезору.

Згадав власну обіцянку ніколи не використовувати силу заради себе.

Тепер ці слова здавалися спогадами з іншого життя.

Вона стояла поруч.

— Боїшся?

— Так.

Вона усміхнулася.

— Добре.

Андріан подивився на неї.

— Чому?

— Лише дурні не бояться сили.

Белатриса поклала руку на одну з книг.

— Я теж боялася.

— А потім?

— Потім я зрозуміла, що страхом можна керувати.

Волдеморт не навчав його прокляттям.

Він почав із іншого.

— Темна магія починається не з ненависті.

— Вона починається з бажання.

На підлозі було намальовано старовинне коло.

Андріан став усередину.

Йому наказали зосередитися.

На страху.

На болю.

На гніві.

На зраді.

Спогади про катування повернулися.

Крики.

Темрява.

Самотність.

Його магія відповіла.

Повітря навколо потемніло.

Свічки згасли.

Белатриса завмерла.

Навіть Волдеморт уважно спостерігав.

Бо сила Андріана була іншою.

Вона народжувалася не з ненависті.

А з емоцій.

Після ритуалу вони залишилися самі.

— Ти не схожий на інших смертежерів, — сказала Белатриса.

— Я не смертежер.

— Поки що.

Вона подивилася на нього.

— Але ти вже не людина Ордену.

Ці слова боліли.

Бо він знав, що вони правдиві.

Наступного дня Андріан повернувся до штабу.

Дамблдор зустрів його у коридорі.

— Ти виглядаєш виснаженим.

— Погано спав.

Директор уважно подивився на нього.

— У деяких стародавніх книгах сказано, що темна магія змінює людину ще до того, як вона починає використовувати її.

Андріан відчув холод.

— Чому ви мені це говорите?

Дамблдор сумно усміхнувся.

— Тому що я не хочу втратити ще одного талановитого мага.

Уночі Андріан відкрив книгу, яку йому дав Волдеморт.

На обкладинці не було назви.

Лише старий символ.

Він читав про магію волі.

Про ритуали.

Про вплив на розум.

Про силу бажань.

Колись ці знання викликали б у нього страх.

Тепер вони викликали цікавість.

Через кілька днів вони знову зустрілися.

Вона довго дивилася на нього.

— Твої очі змінилися.

— Як?

— У них стало менше болю.

— Це добре?

Белатриса відповіла не одразу.

— Для тебе?

Пауза.

— Я ще не знаю.

Наприкінці серпня 1983 року Андріан Диявол почав торкатися знань, яких колись боявся.

Він ще не став справжнім темним магом.

Ще не втратив себе остаточно.

Але вперше за багато років він шукав не спосіб стримати свою силу.

А спосіб зробити її сильнішою.

І десь у темряві Волдеморт розумів:

його новий учень робить ще один крок у безодню.