Розділ 7. Повернення

Червень 1983 року

Маєток Лестрейнджів — Безпечний будинок Ордену Фенікса

Червень приніс із собою тепло.

Поля Англії вкривалися зеленню, а війна продовжувала забирати життя.

Орден Фенікса переживав одну з найважчих криз. За останні місяці було втрачено кілька схованок, десятки союзників загинули або зникли. Дамблдор не міг зрозуміти, звідки Волдеморт отримує інформацію.

І саме тоді Темний Лорд вирішив зробити наступний хід.

Велика зала маєтку була майже порожньою.

Волдеморт стояв біля вікна.

Белатриса і Андріан мовчки чекали.

— Настав час повернути тебе, — промовив Темний Лорд.

Андріан підняв голову.

— Куди?

— До Ордену.

У кімнаті запала тиша.

Навіть Белатриса здивувалася.

— Вони вважають тебе мертвим, — продовжив Волдеморт. — Скоро вони повірять, що ти дивом вижив.

— І що я маю робити?

— Спостерігати.

— Передавати інформацію.

— Чекати.

Волдеморт уважно подивився на нього.

— Ти станеш моїми очима серед ворогів.

Через кілька днів до Андріана привели Френка та Алісу.

Вони були виснажені.

Налякані.

Але все ще живі.

Волдеморт залишив їх наодинці.

Френк дивився на нього із ненавистю.

— Ти продав нас.

Аліса мовчала.

Андріан довго не відповідав.

Потім тихо сказав:

— Я можу врятувати вас.

Френк засміявся.

— Ти?

— Так.

Він відчував свій дар.

Той самий дар, якого колись боявся.

Тепер він більше не боявся.

Андріан підняв паличку.

Аліса відступила.

— Що ти робиш?

— Даю вам шанс вижити.

Френк спробував підвестися.

— Не смій.

Але Андріан уже почав.

Його магія не була схожа на закляття Волдеморта.

Вона проникала повільно.

Через емоції.

Через довіру.

Через бажання.

Він змусив їхні спогади змінитися.

У новій версії подій:

• Андріан залишався вірним Ордену.
• Він допоміг їм втекти.
• Саме він врятував їм життя.
• Смертежери втратили над ним контроль.
• Він страждав разом із ними.

Коли все закінчилося, Френк дивився на нього зовсім іншими очима.

— Ти врятував нас…

Аліса заплакала.

— Ми думали, що ти загинув.

Андріан відчув щось дивне.

Провину.

І водночас полегшення.

Пізніше вона знайшла його в бібліотеці.

— Як це було?

— Огидно.

Вона підняла брову.

— Чому?

— Вони довіряли мені.

Белатриса довго мовчала.

— І тепер довірятимуть ще більше.

Вона підійшла ближче.

— Ось чому твій дар страшніший за будь-яке прокляття.

Андріан нічого не відповів.

Бо знав, що вона права.

Наприкінці червня Волдеморт наказав організувати напад на невеликий конвой Міністерства.

Під час бою Андріан, Френк та Аліса мали “втекти”.

Усе було ретельно сплановано.

Смертежери атакували.

Кілька людей загинули.

Вибухи освітлювали ніч.

Андріан бився поруч із Френком.

Навіть захищав його.

І коли аврори прибули на місце, вони побачили лише трьох виснажених полонених.

На початку липня 1983 року двері безпечного будинку Ордену відчинилися.

У кімнату увійшли:

Френк Лонгботом.

Аліса Лонгботом.

І Андріан Диявол.

Декілька секунд усі мовчали.

Потім хтось вигукнув:

— Він живий!

Медики поспішили до них.

Члени Ордену обіймали врятованих.

Дехто плакав.

Дехто не міг повірити.

Андріан стояв серед них.

Той самий герой.

Той самий союзник.

Той самий Андріан.

Принаймні так усі думали.

Увечері директор запросив його до окремої кімнати.

Він довго дивився на нього.

— Я радий, що ти повернувся.

Андріан спокійно відповів:

— Я теж.

Але Дамблдор не усміхався.

Немов щось відчував.

Немов бачив невелику тінь там, де колись було світло.

— Вони сильно тебе змінили.

Андріан опустив очі.

— Так.

— Але ти все ще тут.

Кілька секунд він мовчав.

Потім відповів:

— Так.

І це була перша брехня, яку він сказав Дамблдору прямо в очі.

Тієї ночі Орден Фенікса святкував повернення героя.

Френк і Аліса дякували йому за порятунок.

Дамблдор давав йому час на відновлення.

Андріан сидів біля вікна.

У кишені його мантії лежав маленький чорний кристал — спосіб зв’язку з Волдемортом.

Герой повернувся додому.

Але разом із ним у штаб Ордену увійшла і тінь Темного Лорда.