Розділ 4. Зрада Ордену

Квітень 1983 року

Маєток Лестрейнджів

Весна прийшла до Англії, але для Андріана вона так і не настала.

Його більше не тримали в ланцюгах.

Йому дозволили ходити коридорами маєтку під наглядом смертежерів. Його рани загоювалися, але щось набагато важливіше залишалося зламаним.

Белатриса часто говорила з ним.

Волдеморт спостерігав.

А сам Андріан усе більше віддалявся від людини, якою був раніше.

Одного вечора його привели до великої зали.

Навколо стояли смертежери.

Белатриса.

Родольфус.

Люціус Мелфой.

Северус Снейп, мовчки спостерігав із тіні.

А біля каміна стояв Волдеморт.

— Ти зробив вибір, — сказав Темний Лорд. — Але вибір потрібно підтвердити.

Андріан мовчав.

— Я не прошу тебе вбивати.

— Поки що.

Темний Лорд підняв паличку.

Перед ними з’явилася магічна карта.

На ній світилася невелика будівля.

Андріан одразу впізнав її.

Одна з конспіративних квартир Ордену Фенікса в Йоркширі.

Там переховувалися поранені члени Ордену та кур’єри.

Волдеморт подивився йому в очі.

— Ми знаємо, що ти бував там.

Андріан відчув, як серце стислося.

— Скажи мені, чи досі вона використовується.

Перед його очима промайнули обличчя.

Люди, яких він знав.

Молоді маги.

Цілителі.

Посланці Ордену.

Він пам’ятав їхні голоси.

Їхню довіру.

Колись він присягав захищати їх.

Тепер вони навіть не знали, що він живий.

Вона підійшла ближче.

— Вони вже зробили свій вибір.

— Вони не покинули мене.

— Минуло кілька місяців.

Вона нахилилася до нього.

— Вони продовжують жити.

Її голос був тихим.

— А ти помирав.

Андріан відвернувся.

У глибині душі він ще хотів вірити.

Але віра ставала дедалі слабшою.

Перед тим як прийняти рішення, Андріан побачив Френка.

Його привели до зали.

Виснажений.

Поранений.

Але все ще незламний.

— Не роби цього.

Андріан мовчав.

— Ти не такий.

— Можливо, я ніколи не був таким.

Френк похитав головою.

— Це говорять вони.

Волдеморт спостерігав.

Белатриса мовчала.

Уся зала чекала.

Андріан дивився на карту.

Його руки тремтіли.

Він розумів, що після цього повернення не буде.

Він міг промовчати.

Міг загинути.

Міг залишитися вірним старому життю.

Але в його пам’яті знову виникли місяці підземелля.

Біль.

Самотність.

Відчай.

І питання, яке переслідувало його весь цей час:

«Чому вони не прийшли?»

Він повільно підняв руку.

І торкнувся карти.

— Тут.

У залі запанувала тиша.

Волдеморт не усміхався.

Белатриса уважно дивилася на нього.

Андріан продовжив:

— Захисні закляття оновлюють щотижня.

— Вхід розташований у старому млині.

— Є потайний вихід на північ.

Кожне слово здавалося ударом.

Але він продовжував.

Коли все закінчилося, Северус Снейп затримався.

Він уважно подивився на Андріана.

— Ти розумієш, що зробив?

— Так.

— Ні.

Снейп опустив очі.

— Ти вбив частину себе.

Він пішов, залишивши Андріана наодинці зі своїми думками.

Тієї ж ночі смертежери вирушили до Йоркширу.

Андріан залишився в маєтку.

Він сидів біля вікна.

Сніг уже зійшов.

Починалася весна.

Але всередині нього все ще панувала зима.

Під ранок вони повернулися.

Белатриса зайшла до кімнати.

На її мантії були сліди битви.

Вона мовчала кілька секунд.

— База знищена.

Андріан заплющив очі.

— Хтось вижив?

Белатриса відповіла не одразу.

— Дехто.

Вона сіла поруч.

— Уже шкодуєш?

Він довго мовчав.

Десь глибоко всередині ще залишався біль.

Ще залишалося почуття провини.

Але воно ставало дедалі тихішим.

— Ні, — нарешті сказав він.

Белатриса уважно подивилася на нього.

І вперше за весь час усміхнулася не як кат.

А як союзник.

У квітні 1983 року Андріан Диявол остаточно зрадив Орден Фенікса.

Він ще пам’ятав своїх друзів.

Ще пам’ятав свої клятви.

Але тепер між ним і його минулим пролягала кров.

І повернутися назад ставало дедалі неможливіше.