Дата: осінь 1987 року
Місце: покинуті катакомби під стародавнім абатством у Йоркширі
Холод осіннього вечора пронизував землю, але під руїнами старого абатства панував ще глибший морок. Саме тут, за даними розвідки Ордену Фенікса, Волдеморт проводив таємні збори найближчих послідовників після поразки Моркана Блекмура.
Дамблдор заборонив Андріану йти самостійно.
Але Андріан знав — ця зустріч неминуча.
Він відчував, що Волдеморт сам дозволив цій інформації просочитися. Це була пастка... але водночас і запрошення.
Катакомби були старшими за саме абатство. Кам'яні стіни були вкриті зруйнованими релігійними символами, які Волдеморт замінив темними рунами.
Андріан спускався повільно, відчуваючи, як магія навколо стає густішою. Його супроводжувала лише слабка захисна магія, яку він наклав на себе.
Він знав — ця зустріч буде не битвою.
Це буде випробування волі.
У центрі катакомб стояв Волдеморт–його змієподібні риси обличчя майже не виражали емоцій, але очі горіли холодним інтересом.
— Я чекав на тебе, Андріане Диявол, — тихо промовив він.
— Я знаю, — відповів Андріан.
Волдеморт повільно почав ходити навколо нього.
— Ти забрав у мене генерала... зруйнував мої ритуали... об'єднав магів Європи... — сказав він. — Ти став тим, ким я міг би пишатися... якби ти обрав інший бік.
— Я не шукаю твоєї поваги, — спокійно відповів Андріан.
Волдеморт зупинився.
— Але ти шукаєш миру, чи не так?
Андріан мовчки кивнув.
— Я прийшов запропонувати тобі шанс... зупинити війну, — сказав він.
Волдеморт тихо засміявся.
Андріан зробив крок уперед. Він знав — захисні закляття Волдеморта блокують прямий ментальний вплив. Але він спробував використати свій дар інакше.
Він почав говорити, підсилюючи власні слова магією переконання.
— Ти прагнеш безсмертя... влади... контролю, — сказав Андріан. — Але ти вже маєш усе це частково. Ти можеш залишити спадщину без крові. Світ магії може пам'ятати тебе як реформатора, а не тирана.
Повітря навколо них затремтіло від тонкої магії спокуси.
Андріан намагався торкнутися найглибших страхів Волдеморта — страху забуття, страху смерті.
На мить катакомби заповнила тиша.
Волдеморт завмер.
Його очі звузилися.
І раптом він усміхнувся.
— Ти майже переконав мене... — тихо сказав Темний Лорд. — Майже.
Він підняв руку, і темна магія спалахнула навколо нього, повністю відштовхуючи силу Андріана.
— Ти не розумієш головного, — продовжив він. — Я не прагну спадщини. Я прагну вічності. І вічність не будується компромісами.
Андріан відчув, як його магія розсипається, ніби пил.
— Війна — це лише інструмент, — сказав Волдеморт. — А страх — це єдина мова, яку світ розуміє.
— Ні, — тихо відповів Андріан. — Світ розуміє вибір.
Волдеморт наблизився настільки, що між ними залишилося лише кілька кроків.
— Ти міг би стати моїм спадкоємцем, — прошепотів він. — Твоя сила унікальна. Разом ми могли б підкорити не лише Британію... а весь магічний світ.
Андріан на мить відчув спокусу.
Не влади.
А можливості зупинити війну швидше.
Він згадав Ладу.
Міріам.
Мирослава.
— Я ніколи не стану твоїм союзником, — твердо сказав він.
Волдеморт підняв паличку. Темна магія наповнила катакомби.
Але він не атакував.
— Ти єдиний, кого я вважаю гідним супротивником, — сказав він. — Тому я дозволю тобі жити... поки.
Він нахилив голову.
— Але запам'ятай: коли настане фінальна битва... я знищу все, що ти любиш. І тоді подивимося, чи залишиться у тебе сила відмовлятися від темряви.
Темна мітка спалахнула на стінах катакомб.
Волдеморт зник у вихорі чорного диму.
Андріан залишився сам серед руїн.
Він відчував втому, страх... і дивне полегшення.
Він зрозумів одну річ.
Волдеморта неможливо переконати.
Його можна лише зупинити.
Коли Андріан повернувся до штабу Ордену, Дамблдор уважно подивився на нього.
— Ти бачив його, — сказав директор.
Андріан кивнув.
— Війна закінчиться лише тоді... коли один із нас загине.
Дамблдор сумно зітхнув.
— Я боявся почути ці слова.
Андріан подивився у вікно, де темні хмари затягували небо.
Він відчував, що фінальна битва вже близько.
І що наступна їхня зустріч із Темним Лордом може стати останньою.
Відредаговано: 20.06.2026