Розділ 44. Двобій із генералом

Дата: літо 1987 року

Місце: руїни замку Карлайн, північ Англії

Після поразки під Гоґвортсом Волдеморт почав діяти обережніше, але значно жорстокіше. Його армію очолив один із найнебезпечніших і найвідданіших слуг — генерал смертежерів, маг, ім'я якого викликало страх навіть серед темних чаклунів.

Моркан Блекмур–колишній бойовий стратег Дурмстранґу, вигнаний за використання надто темної магії, він став одним із головних військових командирів Волдеморта. Блекмур спеціалізувався на антиментальних чарах і був одним із перших, хто допомагав Темному Лорду створювати захист проти сили Андріана.

Орден Фенікса отримав інформацію, що Блекмур планує провести темний ритуал у руїнах замку Карлайн — місці, де колись проводили магічні експерименти з некромантії.

Андріан одразу зрозумів значення цієї місії.

— Якщо він завершить ритуал, він зможе створювати армію некромагічних воїнів, — пояснив Муді.

— Тоді я піду, — твердо сказав Андріан.

Дамблдор уважно подивився на нього.

— Це може бути пастка. Блекмур давно хоче зустрітися з тобою.

— Я теж хочу зустрітися з ним, — відповів Андріан.

Замок стояв серед чорних боліт, напівзруйнований часом і темною магією. Кам'яні стіни були вкриті старими символами, які світилися хворобливим зеленим світлом.

Андріан проник у замок разом із невеликим загоном Ордену. Але всередині їх чекала засідка.

Смертежери заблокували всі виходи.

І  тоді з тіні вийшов Моркан Блекмур–високий, худорлявий, із довгим чорним плащем і металевою маскою, що приховувала його обличчя.

— Нарешті, — сказав він холодним голосом. — Український чарівник, який вважає себе рятівником світу.

Андріан зробив крок уперед.

— Я не рятівник. Я той, хто зупиняє таких, як ти.

Блекмур засміявся.

— Твоя магія на мене не діє. Я сам допомагав створювати закляття, що блокує твій дар.

Блекмур атакував першим. Його закляття було швидким і безжальним. Темні ланцюги магії вилетіли з його палички, намагаючись скувати Андріана.

Андріан ледве встиг відбити атаку.

Бій перетворився на жорстоку дуель. Кам'яні стіни замку руйнувалися від сили їхніх заклять.

Андріан намагався використати свій дар — але відчував лише глуху порожнечу. Захисна магія Блекмура працювала бездоганно.

— Без своєї сили ти звичайний маг, — насміхався генерал смертежерів.

Андріан відчув, як старий страх починає повертатися. Страх бути беззахисним.

Блекмур випустив некромагічне закляття, яке підняло з руїн залишки старих давно зниклих воїнів. Вони рушили на Андріана.

Він бився, використовуючи чисту бойову магію Скелезору. Блискавки розбивали скелети, але ворогів ставало все більше.

Андріан упав на коліно, виснажений.

— Ти бачиш? — сказав Блекмур, наближаючись. — Волдеморт правий. Твоя сила — це лише ілюзія контролю.

І в цей момент Андріан згадав слова Дамблдора.

Справжня сила — у виборі.

Він зрозумів: він занадто довго намагався використовувати свій дар так, як раніше.

Але його сила еволюціонувала.

Андріан перестав намагатися впливати на Блекмура напряму.

Натомість він занурився у власні емоції — біль за Мирославом, страх за Ладу, любов до Міріам, клятву завершити війну.

Його магія змінилася.

Вона більше не була спокусою.

Вона стала силою натхнення і внутрішньої волі.

Енергія навколо нього спалахнула світло-срібним сяйвом.

Некромагічні воїни зупинилися, ніби втратили силу, що їх підтримувала.

Блекмур уперше похитнувся.

— Що... ти зробив?.. — прошепотів він.

— Я перестав керувати бажаннями інших, — відповів Андріан. — Я керую власною душею.

Блекмур спробував останню атаку — потужне руйнівне прокляття.

Андріан підняв паличку і створив комбіноване закляття Скелезору та світлої магії.

Срібна блискавка вдарила прямо в захисний бар'єр Блекмура, розриваючи його антиментальні чари.

Генерал смертежерів впав на коліна.

Його маска розкололася, відкриваючи виснажене обличчя.

— Добий мене... — прошепотів він.

Андріан підняв паличку.

І опустив її.

— Ні. Ти відповіси перед правосуддям.

Він наклав зв'язувальне закляття.

Орден Фенікса увірвався до залу, коли бій закінчився. Побачивши поваленого Блекмура, навіть Муді був вражений.

— Ти щойно переміг одного з найнебезпечніших командирів Волдеморта, — сказав він.

Андріан мовчки дивився на зв'язаного ворога.

Він відчував не тріумф.

А спокій.

Коли загін залишав руїни замку, Андріан дивився на темне небо.

Він знав — Волдеморт не пробачить цієї поразки.

І ця перемога означала лише одне.

Фінальна битва наближалася.

І наступного разу він може зустрітися не з генералом...

а з самим Темним Лордом.