Розділ 42. Остання місія

Дата: осінь 1986 року

Місце: покинута фортеця друїдів, узбережжя Корнуоллу

Осінній вітер зривав листя зі старих дерев і розкидав його по кам'янистому узбережжю. Стара друїдська фортеця, збудована ще задовго до появи Гоґвортсу, стояла напівзруйнована, але її магічні бар'єри залишалися сильними навіть через століття.

Саме тут, за розвідданими Ордену Фенікса, Волдеморт готував ритуал, здатний значно посилити його армію. За припущеннями Дамблдора, Темний Лорд намагався створити мережу захисних чарів, які могли поширитися на більшість його послідовників — зробити їх майже невразливими до магії впливу та ментальних атак.

Це була загроза, яку не можна було допустити.

І тому Орден готувався до масштабної операції.

У штабі Ордену панувала напружена тиша. На великій карті фортеці світилися магічні позначки.

— Ми маємо лише одну можливість, — спокійно сказав Дамблдор. — Ритуал відбудеться цієї ночі. Якщо ми не зірвемо його, Волдеморт отримає перевагу, яка може змінити хід війни.

— Фортеця захищена старовинними  чарами, — додав Муді. — Прямий штурм — самогубство.

Дамблдор перевів погляд на Андріана.

— Але ми маємо того, хто здатен проникнути всередину, не використовуючи силу напряму.

Андріан мовчки зрозумів свою роль.

— Я маю відволікти або зламати внутрішню оборону, — сказав він.

— Саме так, — підтвердив директор. — Ти зможеш створити хаос серед смертежерів навіть без повного використання свого дару. Ти навчився впливати тонше — через сумніви, страх і нестабільність.

Міріам, яка стояла поруч, ледь помітно стиснула його руку.

Ніч була безмісячною, коли загін Ордену підійшов до узбережжя. Хвилі розбивалися об скелі, заглушаючи звуки їхніх кроків.

Сіріус, Люпін, Муді, кілька аврорів і сам Дамблдор очолювали основний загін. Андріан разом із невеликою групою мав проникнути через внутрішні проходи фортеці.

Стародавні кам'яні ворота були вкриті рунами. Вони пульсували темною магією.

Андріан торкнувся каменю і відчув присутність десятків смертежерів усередині. Його дар працював слабко, але достатньо, щоб відчути емоції.

Він зосередився.

Не примушувати.

Лише підсилювати страх.

Руни на воротах почали мерехтіти, втрачати стабільність. Вхід відкрився.

— Вражаєш, — прошепотів Сіріус.

— Не звикай, — тихо відповів Андріан.

Всередині фортеці їх зустріли смертежери. Почалася жорстока битва. Кам'яні стіни тріскали від вибухів заклять, а древні символи на підлозі засвітилися червоним світлом.

У центральній залі стояв магічний вівтар. Навколо нього смертежери читали закляття, формуючи темний вихор енергії.

Андріан відчув, як його сила знову блокується.

Закляття Волдеморта працювало.

— Я їх не дістаю... — прошепотів він.

Дамблдор поглянув на нього.

— Тоді дістань сам ритуал.

Андріан зрозумів.

Йому потрібно було не впливати на смертежерів — а порушити гармонію їхніх емоцій, синхронність їхньої магії.

Він закрив очі й занурився в енергетичний потік ритуалу.

Він підсилював дрібні сумніви, роздратування, страх смерті — усе, що могло розірвати концентрацію.

Один із смертежерів раптом збився з ритму. Інший помилився у словах закляття.

Енергетичний вихор почав коливатися.

— Зупиніть його! — закричав один із темних магів.

Вони кинулися на Андріана, але Сіріус і Люпін стали між ними.

Бій перетворився на хаос.

Ритуал почав руйнуватися. Магічна енергія вийшла з-під контролю. Кам'яна підлога тріскала, вівтар розколювався.

Дамблдор підняв паличку і створив потужне світле закляття, яке остаточно розірвало ритуальне коло.

Вибух магії прокотився всією фортецею.

Фортеця почала руйнуватися. Стіни обсипалися, старі  бар'єри втрачали стабільність.

— Всі відступаємо! — наказав Муді.

Орден почав евакуацію. Андріан залишився останнім біля руїн вівтаря, переконуючись, що ритуал знищено повністю.

Коли він повернувся, частина стелі обвалилася просто позаду нього.

Він ледве встиг вибігти назовні разом із рештою загону.

Коли вони стояли на березі, дивлячись, як фортеця повільно руйнується під силою нестабільної магії, Дамблдор підійшов до Андріана.

— Ти щойно зірвав одну з найнебезпечніших операцій Волдеморта, — сказав він.

— Але він не був там, — відповів Андріан.

— Темні лорди рідко ризикують особисто, — тихо відповів директор. — Але він відчує цю поразку.

Андріан дивився на море.

Він відчував дивне передчуття. Наче ця місія була лише прологом до чогось значно більшого.

Коли загін повертався до штабу, сова принесла термінове повідомлення для Дамблдора.

Директор прочитав лист і його обличчя стало серйозним.

— Волдеморт готує щось масштабне, — сказав він. — Значно масштабніше, ніж ми очікували.

Андріан стиснув паличку.

Він відчував, що війна наближається до кульмінації.

І що попереду на нього чекає випробування, яке змінить не лише його долю...а й долю всієї магічної Британії.