Розділ 39. Втрата друга

Дата: літо 1985 року

Місце: руїни покинутого маєтку на околицях Лондона

Андріан стояв серед руїн старого маєтку, який Орден Фенікса використовував як тимчасовий притулок для евакуйованих магів. Вулиці довкола ще були всіяні уламками після недавнього бою зі смертежерами, а повітря пахло димом і попелом.

Мирослав, його найвірніший друг зі школи Скелезор, стояв поруч із Андріаном, допомагаючи пораненим магам і цивільним. Він завжди був сміливим, інколи навіть безстрашним, а Андріан завжди покладався на його інтуїцію і силу характеру.

— Будь обережний там, — прошепотів Андріан, коли Мирослав рушив уперед, щоб перевірити звуки на південному крилі руїн.

— Ти теж, Андріане, — відповів друг, посміхаючись, хоча його очі видавали тривогу.

За лічені хвилини сталося те, чого Андріан боявся найбільше. Потужний вибух прогримів із глибини зруйнованого підвалу. Каміння сипалося вниз, і тінь темного закляття накрила Мирослава.

Андріан метнувся вперед, намагаючись використати свій дар, щоб зупинити уламки або відволікти ворога, але його сила була ослаблена після останньої битви та закляття Волдеморта. Він не зміг навіть створити маленьку хвилю сумнівів у ворогів.

— Мирослав! — крикнув він, рвонувшись крізь завали.

Під уламками він побачив друга, який ледве дихав. Його очі були відкриті, але життя залишало тіло поступово.

— Андріане... — прошепотів Мирослав слабким голосом, намагаючись посміхнутися. — Не... звинувачуй... мене... Ми робили все... що могли...

— Ні! — вигукнув Андріан, намагаючись підняти друга. — Ти не можеш залишити мене! Я не дозволю!

Мирослав стиснув його руку слабко і тихо промовив:

— Твій шлях... ще попереду... і твоя сила... потрібна світу...

З останнім видихом він відпустив руку Андріана, і серце юнака стиснулося від неймовірного болю. Він опустився на коліна серед руїн, оточений димом і уламками, відчуваючи, як порожнеча заповнює його внутрішній світ.

— Мирослав... я... я... — голос Андріана ламався. Його дар більше не міг допомогти, не міг повернути життя друга.

Міріам і Сіріус підійшли до нього, обережно підтримуючи його. Але Андріан відштовхнув їх, занурившись у власну втрату.

Втрата Мирослава стала для нього першим справжнім уроком війни: навіть найсильніша магія, навіть найпотужніший дар не може врятувати всіх.

Він підвівся, стиснувши зуби. В серці його зародився гнів, біль і рішучість одночасно. Втрату друга він перетворив на паливо для боротьби. Тепер він знав точно: Волдеморт отримає не тільки силу, а й ціну за кожну загиблу душу, кожну смерть, яку він влаштував.

Андріан вперше відчув тінь відповідальності не лише за себе, а за всіх тих, кого він любив. Мирослав назавжди залишився у його пам'яті — як нагадування, що навіть найкращі друзі можуть загинути, і боротьба триває, навіть коли серце розбите.