Розділ 37. Бій у Лондоні

Дата: весна 1985 року

Місце: магічний квартал поблизу Діаґон-алеї, Лондон

Весняний Лондон здавався спокійним лише на перший погляд. Магічний квартал жив звичним життям: відьми купували інгредієнти для зілля, учні Гоґвортсу готувалися до іспитів, торговці сперечалися про ціни на магічні артефакти. Але Орден Фенікса вже кілька днів отримував тривожні сигнали.

Андріан стояв на даху старої книгарні разом із Сіріусом та Люпіном, спостерігаючи за вулицями.

— Надто тихо, — буркнув Сіріус. — Коли смертежери планують щось велике, вони завжди створюють ілюзію спокою.

Андріан мовчки прислухався до простору навколо. Його дар дозволяв відчувати емоційні хвилі натовпу. І зараз він відчував щось тривожне — страх, який ще не проявився, але вже зростав, мов гроза перед бурею.

— Вони вже тут, — тихо сказав він.

Саме в цей момент небо над кварталом спалахнуло зеленим світлом. Над будівлями з'явилася Темна мітка.

Люди почали кричати. Вулиці наповнилися панікою.

З вузьких провулків виринули десятки смертежерів. Вони почали атакувати магазини, руйнувати захисні бар'єри і блокувати виходи з кварталу. Це була не просто атака — це була демонстрація сили, спрямована на залякування всього магічного світу.

— Евакуація цивільних! — вигукнув Люпін.

Орден почав діяти миттєво. Але смертежерів було занадто багато.

Андріан спустився на головну площу, де вже вибухали закляття. Каміння розліталося, вітрини тріщали, магічні істоти втікали в паніці.

Він бачив наляканих дітей, які ховалися за перевернутими прилавками. І щось всередині нього різко загострилося.

Смертежери почали формувати коло, намагаючись відрізати Орден від мирних жителів.

— Вони хочуть масових жертв, — прошепотів Андріан.

Він підняв паличку, але зупинився. Він знав: звичайна бойова магія тут не допоможе.

Він зробив глибокий вдих і дозволив своєму дару розгорнутися.

Андріан не намагався змусити смертежерів підкоритися. Він занурився в їхні емоції — фанатичну віру, страх перед Волдемортом, приховані сумніви.

Він підсилив ці сумніви.

Повітря навколо нього стало густішим, майже відчутним. Смертежери почали вагатися. Деякі раптово втратили концентрацію. Інші повернули палички один проти одного, переконані, що їх зрадили союзники.

— Що він робить?.. — вигукнув один із них.

Андріан стояв нерухомо посеред хаосу, контролюючи десятки розумів одночасно, але не ламаючи їх.

Його дар працював як хвиля дезорієнтації.

Сіріус і Муді скористалися замішанням. Вони почали витісняти смертежерів із площі. Дамблдор з'явився у центрі бою, створивши величезний захисний купол над цивільними.

Але серед натовпу ворогів з'явилася Белатриса Лестрейндж.

Її сміх прорізав повітря.

— Український хлопчик... Володар спокус! — вигукнула вона. — Думаєш, можеш контролювати темряву?

Вона кинула серію руйнівних заклять прямо в Андріана. Він ледве встиг ухилитися. Його концентрація похитнулася, і кілька смертежерів миттєво повернули контроль.

Бій спалахнув із новою силою.

Андріан відчув, як сила починає виходити з-під контролю. Його свідомість наповнили десятки чужих емоцій — страх, лють, відчай.

Він майже зламався.

Перед очима спалахнули спогади про підземелля Лестрейнджів. Він почув голос Волдеморта у власній пам'яті.

— Використай силу. Підкорюй. Знищуй.

Його рука здригнулася.

Але раптом він почув голос Міріам у натовпі:

— Андріане! Пам'ятай свій вибір!

Він різко вдихнув і змінив тактику.

Замість того щоб впливати на смертежерів, він спрямовував силу на цивільних — підсилював їхню сміливість, допомагав долати паніку, спрямовував їх до безпечних проходів.

Люди почали рухатися організовано, ніби їх вів невидимий провідник.

Дамблдор використав цей момент, щоб розірвати атакувальні формації смертежерів. Орден поступово відтіснив ворогів до краю кварталу.

Белатриса, побачивши поразку, лише засміялася.

— Це ще не кінець, хлопчику! Темний Лорд уже знає, ким ти став!

Вона зникла разом із рештою смертежерів у вихорі чорного диму.

Вулиці Діаґон-алеї були частково зруйновані, але більшість людей вижили. Цілителі працювали безперервно, допомагаючи пораненим.

Андріан стояв серед руїн, ледве тримаючись на ногах. Його сила була виснажена до межі.

Дамблдор підійшов до нього.

— Ти сьогодні врятував сотні життів, — сказав він тихо.

— Я ледь не втратив контроль... — відповів Андріан.

— Але не втратив, — спокійно додав директор.

Міріам обережно взяла його руку. Її дотик повернув йому відчуття реальності.

Навколо них люди дивилися на Андріана з вдячністю і подивом. Його ім'я вже починало ставати легендою серед членів Ордену.

Але Андріан відчував інше.

Десь у глибині душі він розумів: ця битва була лише попередженням.

Волдеморт більше не сприймав його як перешкоду.

Тепер він бачив у ньому суперника.