Розділ 22. Засідка

Дата: пізня осінь 1983 року

Місце: Лондон, закинута дільниця на околиці

Андріан, Аліса та Френк виконували секретну місію Ордену Фенікса: зібрати інформацію про пересування загонів смертежерів у Лондоні. Ніч була темною, а туман повільно стелився по вулицях, приховуючи їхні кроки. Але навіть у цій тиші Андріан відчував присутність чужих очей — тінь Волдеморта, яка стежила за ним.

Раптом з-за руїн старої промислової будівлі вистрибнули п'ятеро смертежерів. Вони оточили тріо, палички були націлені, а обличчя сповнені жорстокості.

— Андріан Диявол, — глухо промовив один із них. — Ти думав, що можеш уникнути Волдеморта?

Андріан відчув, як серце б'ється швидше, але страх не взяв гору. Його дар активувався: він відчував страх у серцях смертежерів, сумніви, які підсвідомо тягнули їх до коливання.

— Не робіть цього, — промовив Андріан спокійно, але його голос звучав непохитно. — Ви не мусите виконувати накази. Ви можете скласти зброю.

Смертежери спершу зупинилися, обмірковуючи його слова, але один із них, найсильніший, спробував напасти. Андріан швидко відреагував: не стріляючи закляттям, він спрямував силу свого дару, змусивши нападника відступити і переглянути свої наміри. Його очі світилися холодною рішучістю, а внутрішній вплив охоплював інших смертежерів.

— Чому ви нас слухаєте? — прошепотіла Аліса, вражена ефектом.

— Тому що вони починають бачити вибір, — тихо відповів Андріан. — Моя сила не змушує їх робити щось проти волі, вона показує їм наслідки.

Поступово смертежери почали відступати, деякі з них опустили палички, а решта, налякані і збентежені, кинулися тікати. Андріан використав момент, щоб провести Алісу і Френка у безпечне місце серед руїн, а сам лишився на короткий час, переконавшись, що жоден ворог не переслідує їх далі.

Коли вони відійшли, тріо стояло у тумані, серця билися швидко, але страх відступив.

— Ти справді врятував нас без єдиного закляття агресії, — прошепотів Френк. — Волдеморт не міг і подумати, що хтось так може впливати на його людей.

Андріан відчував втому, але й піднесення. Це був перший раз, коли він повністю відчув силу свого дару у бою, коли від вибору серця залежало життя людей. І хоча він знав, що Волдеморт вже готує нові пастки, Андріан відчував, що готовий протистояти темряві навіть у найнебезпечніших обставинах.

— Це лише початок, — тихо промовив він собі, — і темрява лише посилюватиме свою хватку. Але я не дозволю їй зламати мене, а тим більше — тих, кого я захищаю.