Дата: середина жовтня 1983 року
Місце: Закинути село Буркут,околиці Івано-Франківськох області, Верховинського району.
Осінній вітер зривав з вікових дубів залишки багряного листя, кружляючи ним над занедбаними хатами, які пам'ятали ще часи мирного сільського життя. Тут, на продутому всіма вітрами пагорбі, повітря пахнуло вологою землею, тлінням і гострим, неминучим запахом магічного розряду. Навколо панувала гнітюча тиша, порушувана лише глухим потріскуванням енергетичних бар'єрів, що повільно стискалися навколо території, відрізаючи будь-які шляхи відступу.
Українська магічна спільнота не стала чекати, поки Тінь Темного Лорда сама рушить у походи на їхні святині. Передові загони характерників та бойових магів взяли село у щільне кільце блокади. Проте вирішити цей вузол крові вийшли не безликі магічні патрулі чи старі старійшини Ради. На подвір’ї колишньої сільської ради, прямо на тлі похмурого, свинцевого неба, на Андріана чекала вона.
Ярина стояла нерухомо, вдягнена у темну дорожню мантію, пристосовану для гірських переходів. Її світле волосся, вибите з-під каптура, дико тріпалося на вітрі, а в очах горіла суміш болю, розчарування і палкої, непримиренної люті. Колись, у роки навчання в Скелезорі та під час перших спільних дослідницьких експедицій, вони були суперниками — гострими на язик, амбітними, незважаючими на авторитети вічно змагальними розумами. Тоді Ярина бачила в ньому рівню, людину, чий інтелект викликав повагу. Тепер же перед нею стояла сутність, що перетворила власний дім на каплицю смерті.
Андріан вийшов із густого туману, ступаючи повільно, розмірено, з тим самим незворотним спокоєм, який наводив жах на міністерства і європейські цитаделі. Його чорна мантія зливалася з темрявою пізнього вечора, а в очах не було й тіні здивування від цієї зустрічі.
— Ярина, — його голос пролунав тихо, але кристально чисто, прорізаючи свист осіннього вітру. — Ти прийшла сюди вмирати за ідеали старого світу? Чи ти справді віриш, що твої магічні формули зможуть зупинити те, що вже стало законом еволюції?
Ярина різко підняла паличку, направивши її прямо йому в груди. Її рука злегка тремтіла, але не від страху — від внутрішнього напруження, що розривало її зсередини.
— Замовкни, Андріє! — її голос зірвався на крик, переповнений гіркотою. — Я не прийшла сюди слухати твої лекції про еволюцію та хаос! Я прийшла подивитися в очі тому, кого колись знала. Я бачила, на що ти перетворив своє рідне село. Я бачила згарища європейських осередків. Але найбільше за все... я хочу почути відповідь на одне запитання.
Вона зробила крок уперед, вп'явшись у нього поглядом, повним відчайдушного болю.
— Скажи мені, чому ти обрав цей шлях? У тебе був розум, таланти, майбутнє, яке висвітлювалося знаннями, а не трупним отупінням! Ти міг очолити академії, створювати нові закляття, бути кимось більшим, ніж просто м'ясником на побігеньках у божевільного тирана! Заради чого ти спалив усе людське всередині себе? Чому ти знищив власний рід, чому перетворив батьків на німих маріонеток?! Що зламало тебе так остаточно, що ти сам став найбільшим монстром нашого століття?
Андріан вислухав її крик без жодного порушення міміки. Його обличчя залишалося висіченим з криги манускриптом, на якому емоції були відсутні як клас. Коли вона замовкла, чекаючи на виправдання, сльозу чи хоча б тінь колишнього болю, Андріан лише ледь помітно кривив губи в холодіючій усмішці.
— Ти шукаєш зламу там, де насправді відбулося прозріння, Ярино, — відповів він спокійно, роблячи крок назустріч. — Ти називаєш це «монстром», бо твоя свідомість затиснута в лещата дитячих ілюзій про добро, справедливість і родинне тепло. Ти віриш, що людина має триматися за свій рід, за свої спогади, за слабкість, яку називають «душею». Але я зрозумів найголовніше: все це — лише ланцюги, які не дають свідомості піднятися вище.
Він підняв праву руку, а на кінчику його палички заіскрилося чорно-зелене полум'я, що відбивалося в його темних зіницях.
— Мої батьки дали мені життя, яке нічого не варте у масштабах вічності. Я звільнив їх від ілюзій і зробив частиною нового порядку. Я знищив старий світ не тому, що був зламаний, а тому, що побачив усю його нікчемність. Ти називаєш це божевіллям. Я називаю це свободою.
Ярина задихнулася від жаху, що хвилею накотився на неї від його слів. Вона зрозуміла: жодних дискусій більше не існує. Усередині цього чоловіка не залишилося навіть крихти тієї людини, яку вона знала колись. Там була лише випалена до чорного пустеля абсолютного хаосу.
— Тоді згори у своєму «порядку»! — закричала вона, вивільняючи всю міць своєї бойової магії.
Яскравий сліпучий спалах білого та блакитного світла вирвався з її палички, збиваючи повітря в щільну ударну хвилю. Це був відчайдушний, гнівний удар українських характерників, спрямований на те, щоб стерти темну пляму з рідної землі. Земля під їхніми ногами здригнулася, а кургани навколо загуркотіли від напруження стихій.
Але Андріан навіть не здригнувся.
Він зробив один різкий рух палички, випускаючи назустріч її світловому потоку стіну чорної, в'язкої некромантської енергії. Зіткнення двох стихій викликало потужний вибух, що рознісся хвилею по всьому селу. Дерева навколо скорчилися і зів'яли за лічені секунди, а земля вкрилася чорною іржею магічного розпаду.
Дуель тривала недовго. Незважаючи на весь талант і лють Ярини, її атаки розбивалися об невідворотну, крижану стіну його досвіду і знищеної моралі. Одним рухом ментального леза Андріан зламав її захисний бар'єр, відкинувши її на холодний камінь.
Ярина впала на коліна, її паличка відлетіла в сторону, а з губ зірвалася цівка крові. Вона підняла погляд на високу чорну постать, що нависала над нею з холодним, порожнім поглядом. У її очах більше не було запитань — лише остаточне, страшне усвідомлення того, що світло на цих землях програло остаточно.