Розділ 29. Белатриса повертається

Дата: середина серпня 1983 року

Місце: Головна зала перетвореного маєтку в Карпатах 

Повітря в колишній батьківській світлиці, що тепер слугувала головним командним пунктом Андріана, було наскрізь просякнуте важким ароматом сухого полину, старих пергаментів та мідного присмаку озону, який завжди супроводжував потужні темні ритуали. Тут не залишилося жодного сліду колишнього сільського затишку: білені стіни завісили важкими чорними гобеленами з рунічними знаками, що поглинали світло, а підлога з темного дуба була викладена захисними колами з чистого срібла та товченого скла.

Тяжкі дубові двері із глухим, металевим скреготом розчинилися самі собою.

У проході з'явилася Белатриса Лестрейндж. Вона перетнула поріг із тією хижою, неповторною грацією дикого звіра, що звикли до крові та руйнування. Її розпатлане чорне волосся спадало на плечі хвилями, чорні очі палали диким, несамовитим вогнем, а на блідому обличчі застигла звична, напівбожевільна усмішка. Вона подолала тисячі кілометрів від Британії самотужки, слідуючи за тривожними, але водночас привабливими чутками про те, у що саме перетворився колишній «український вискочка» на своїй далекій батьківщині.

Белатриса зупинилася посеред зали, повільно озираючись навколо. Її погляд ковзнув по темних кутах, по закованих у руни стінах, а потім зупинився на двох постатях, що непорушно стояли в тіні біля масивної лабораторної стійки. То були батько і мати Андріана. Вони тримали в руках важкі срібні чаші з інгредієнтами для некромантських експериментів, їхні обличчя були застиглими масками повної покори, а в очах не світилося ані краплі колишнього життя — лише крижана, безмовна порожнеча.

Навіть Белатриса, чиє серце живилося болем і чия вірність Волдеморту межувала з маніакальним релігійним екстазом, на долю секунди задихнулася від несподіванки. Вона знала на що здатна темна магія, знала методи найжорстокіших смертежерів, але те, що вона бачила перед собою, перевершувало звичні межі жорстокості. Це було повне стирання самої сутності людини, перетворення власної крові, батьків, які подарували йому життя, на безвольних, німих ляльок.

З темного коридору підземного ходу з'явився Андріан. Його рухи були абсолютно спокійними, неквапливими, просякнутими тією самою невідворотною залізобетоністю, яка ще більше посилилася за останні тижні. На його чорній мантії відбивалося тьмяне світло зелених смолоскипів.

— Ти здивована, Белатрисо? — його голос пролунав низько, рівно і без жодного відтінку іронії, розрізаючи в'язку тишу зали. — Ти очікувала знайти тут схованку переляканого хлопця, який намагається сховатися від минулого?

Белатриса повільно обернулася до нього. На її обличчі зникла звична істерична посмішка, поступившись місцем чомусь набагато темнішому — суміші дикого подиху, непідробного задоволення і глибокого, майже хворобливого захоплення. Вона зробила кілька повільних кроків уперед, скорочуючи відстань між ними, вдихаючи ту саму густу, отруйну ауру хаосу, що виходила від нього.

— Я знала, що ти виявився здібним учнем, мій маленький її голос зазвучав хрипко, збуджено, майже шепотом, у якому дзвенів присмак небезпеки. — Я бачила, як ти зламав Макнейра у залі засідань. Я бачила, як ти дивився на Дамблдора. Але це... — вона різко махнула рукою у бік застиглих батьків, чиї порожні очі дивилися крізь неї. — Це вже за гранню всього. Ти не просто вбив їх чи залякав. Ти випарував їхні душі і змусив їх служити твоїй волі. Ти перетворив власний рід на свій інструмент.

Вона зупинилася в кроці від нього, її чорні очі жадібно вивчали кожну рису  його загостреного, блідого обличчя, шукаючи хоч найменший слід людського сумніву чи каяття. Але знайшла лише чорну, бездонну прірву.

— У цьому світі слабкі тримаються за свої родинні зв'язки, за кров, за сентименти і старі спогади, як за рятувальні кола, — відповів Андріан, і його погляд зустрівся з її поглядом без найменшого тремтіння. — Справжня сила народжується лише тоді, коли ти спалюєш усі мости, знищуєш будь-яку залежність і робиш власну волю єдиним законом для всього, що тебе оточує. Вони дали мені життя, яке нічого не варте. Тепер вони дають мені порядок, який вічний.

Белатриса різко розреготалася. Її сміх був дзвінким, диким, просякнутим чистим екстазом, що луною рознісся кам'яними склепіннями підземелля, змушуючи навіть застиглих маріонеток злегка напружитися. У її свідомості остаточно розвіялися будь-які залишки ревнощів чи колишньої ворожості, що виникли в маєтку Лестрейнджів. Ревнощі поступилися місцем чомусь набагато небезпечнішому — смертельному, палкому потягу до рівного собі хижака.

Досі вона бачила у Темному Лорді єдине божество, якому готова була служити в маніакальному поклонінні. Тепер же перед нею стояла істота з її власної крові та мрій — людина, яка перевершила межі звичайної жорстокості, знищивши власну сім'ю не заради гніву чи помсти, а з чистої, холодної необхідності еволюції.

— Ти чудовисько, Андріане... — прошепотіла вона, повільно проводячи пальцем по краю своєї палички, дивлячись на нього з хижим блиском в очах. — І знаєш що? Це найпрекрасніше, що я бачила у цьому жалюгідному світі. Темний Лорд навіть не уявляє, якого звіра він випустив на свободу. Наша співпраця тут, на цих землях, стане справжнім пеклом для всіх, хто наважиться стати нам на шляху.

Андріан не відступив. Його обличчя залишилося холодною маскою, проте в темних зіницях промайнув той самий хижий відблиск, підтверджуючи, що тепер у цьому віддаленому бастіоні терору об'єдналися дві найруйнівніші сили нової епохи хаосу.