Розділ 27. Кінець сім’ї

Дата: полудень середини липня 1983 року

Місце: Батьківська хата в Карпатах 

Сонячне світло, що заливало подвір'я через розчинені двері світлиці, здавалося неприродно яскравим на тлі тієї мертвої, в'язкої тиші, яка тепер заповнювала кожен куток старого будинку. Усередині панував абсолютний порядок — той самий стерильний, неживий порядок, у якому не було місця ні голосам, ні запаху свіжоспеченого хліба, ні теплоті родинних вечорів.

Андріан стояв біля вікна, спостерігаючи за тим, як двоє людей виконують його розпорядження. Батько мовчки й методично переносив важкі дубові скрині з магічними фоліантами та артефактами із підземних сховищ до головної кімнати, а мати, чиї очі втратили будь-який блиск, витирала пил із дерев'яних поверхонь із точністю бездоганно налаштованого механізму. Їхні рухи були плавними, але повністю позбавленими людської ініціативи. Жодного зайвого подиху, жодного сумніву, жодного зітхання.

Ще вчора вони були батьком і матір'ю — людьми, які дали йому життя, виростили, любили, а згодом намагалися врятувати або відректися від нього у відчаї. Сьогодні від цих людей не залишилося нічого, крім порожніх оболонок. Їхні свідомості були повністю стерті й перебудовані під єдиний шаблон його ментальної волі, закріплені найжорсткішими путами чорної магії.

Андріан повільно повернувся від вікна і окинув поглядом кімнату.

Колись це місце наповнювало його дитячими спогадами, відчуттям захищеності та належності до певної спільноти. Тепер у його грудях не ворухнулося ані крихти сентиментальності чи ностальгії. Поняття «дім» втратило своє первісне значення, перетворившись на просторову одиницю, на штаб-квартиру майбутньої мережі терору. А поняття «сім'я» зникло назавжди, випалене безслідно разом із рештою людських слабкостей.

Він більше не мав матері, яка б тримала його за руку, чи батька, чийого схвалення він міг би шукати. У нього більше не було родичів. Єдине, що залишилося в цьому будинку — це він сам, абсолютний господар і владар, та двоє вірних, безмовних підданих, чиє єдине призначення полягало в тому, щоб забезпечувати тил його новій місії.

Батько зупинився біля порога, опустивши важку скриню на підлогу, і завмер у покірній позі, чекаючи на нові накази. Його обличчя було застиглою маскою повної відсутності власного «я».

— Добре, — пролунав голос Андріана — холодний, рівний, позбавлений будь-яких емоцій, але сповнений такої ваги, що повітря в кімнаті злегка здригнулося. — Продовжуйте готувати підземний периметр. Скоро тут з'являться перші посланці з Британії. Цей дім має стати фортецею, яка не залишить жодних слідів нашої присутності.

— Слухаю, мій володарю, — в унісон, монотонно й без жодного тремтіння в голосі відповіли двоє людей, які ще вчора були його батьками.

Андріан спустився з ґанку на подвір'я, вдихаючи гаряче липневе повітря. Родовід, що тримався поколіннями на цій землі, обірвався в одну мить, перетворившись на фундамент для темної імперії. Трансформація завершилася повністю: Тінь Темного Лорда не просто відмовилася від минулого — вона підпорядкувала його собі, остаточно зачинивши двері у світ людських почуттів і ставши чистим, безкомпромісним осередком хаосу у Східній Європі.