Розділ 21. Повернення додому

Дата: середина липня 1983 року

Місце:Садиба Дияволів село неподалік Яремче 

Літній вечір в Карпатах  завжди дихав особливим, медовим спокоєм. Сонце повільно котилося за обрій, залишаючи по собі криваво-золотаві  відблиски на високих степових травах, а старі верби біля звивистої річки відкидали довгі, прохолодні тіні на втомлену від спеки землю. Тут, серед розкішних садів і білих хат під солом'яними та черепичними дахами, час ніби зупинився. У цьому селі Андріан народився, тут зростав, тут уперше відчув магічний подих вітру й навчився любити цей край. Але тепер цей світ належав іншій реальності — тій, де поняття дому втратило будь-який сакральний сенс.

Тінь Темного Лорда крокувала грунтовою дорогою, що вела до батьківської садиби. Його чорна, бездоганно пошита мантія волочилася по пилюці, не збираючи жодної порошинки завдяки невидимим охоронним чарам, а на лівому передпліччі під тканиною важко пульсувала Темна Мітка. Його хода була розміреною, холодною і абсолютно беззвучною.

Коли він переступив поріг знайомого двору, повітря навколо нього миттєво змінилося. Звичні аромати літнього вечора — запах цвітіння вишень, сушеного сіна та свіжого молока — витіснив різкий, їдкий присмак озону і гнильного холоду темної магії. Старий пес  у кутку двора навіть не гавкнув; тварина лише припала до землі, притиснута жахом, її шерсть стала дибки, а з горла вирвалось, жалісне  придушене скигління.

Двері батьківського будинку відчинилися раптово. На ґанок вийшов батько — чоловік із глибокими зморшками на засмаглому обличчі та руками, звиклими  до важкої сільської  праці. Його погляд зустрівся з гостем, і на мить у його очах промайнула звична батьківська радість, змішана з тривогою від довгих місяців невідомості та розлуки.

—Андріане. Синку мій? — голос батька тремтів, розбиваючи вечірню тишу. Він зробив крок уперед, простягаючи натруджені руки для обіймів, не вірячи власним очам. — Господи, ми думали, ти загинув... Мати ночами очей не змикала, все молилася... Як же ти знайшов дорогу додому?

Андріан зупинився в кількох кроках від нього. Його обличчя залишалося маскою з криги; жоден мускул не здригнувся на знак привітання чи емоційного відгуку. Він дивився на рідного батька так, ніби перед ним стояла випадкова перешкода або чужа, абсолютно нецікава істота.

У цей момент з хати вибігла мати. Її фартух був у борошні, а очі почервоніли від сліз. Побачивши постать сина, вона вигукнула його ім'я, кинувшись до нього з відкритим серцем і сльозами на очах, готовою притиснути до грудей єдину дитину, яку оплакувала щодня.

— Не підходьте, — вимовив Андріан. Його голос пролунав тихо, але в ньому була така крижана рішучість і метал, що обоє батьків завмерли на місці, наче пригвоздені невидимим сталевим тиском.

Мати зупинилася за кілька кроків від нього, її руки безпорадно повисли в повітрі. Вона вдивлялася в його очі — колись такі теплі й живі, а тепер темні, порожні, випалені чорною безоднею.

—Андрі... що з тобою? — прошепотіла вона, відчуваючи, як від його аури віє нестерпним холодом смерті. — Чому ти так дивишся на нас? Ми ж твоя сім'я...

— Сім'я? — у кутиках губ Андріана промайнула тонка, холодна іронічна усмішка, позбавлена будь-якого людського тепла. — Поняття сім'ї, дому і крові у старому світі більше не існує. Ви живете ілюзіями минулого, сподіваючись на милість законів, які вже мертві. Я прийшов сюди не для того, щоб згадувати дитинство чи слухати ваші сльози. Я прийшов, щоб відкрити вам очі на справжню реальність.

Батько зробив крок вперед, заступаючи собою дружину, в його погляді змішалися біль, гнів і жах від усвідомлення того, що їхній син повернувся абсолютно іншою людиною.

— Який ще новий світ? Хто ти такий, сину? Тебе отруїли чужі слова, чужа чорна магія! Забирайся геть звідси, якщо ти забув, з якого ти роду!

Андріан навіть не поворухнувся. Він просто змахнув рукою, і могутня хвиля ментального та магічного тиску вдарила в простір навколо них. Батьки відчули, як підгинаються коліна, а воля втрачає будь-яку здатність до спротиву. Їхні свідомості були повністю відкриті для його волі.

— Ваш  рід тепер служить іншій меті, — промовив Андріан, крокуючи повз них прямо у відчинені двері будинку, ніби господар, що приймає завойовану територію. — Лорд Волдеморт встановлює новий порядок на всій землі. І це село, і цей дім стануть частиною його нової імперії. Ви будете підкорятися, ви будете свідчити про його велич, і ви віддасте все, що маєте, заради цієї ідеї. Жодного вибору більше немає.

Він зайшов до світлиці, де все залишалося на своїх місцях: вишиті рушники на стінах, образи в кутку, застелене ліжко. Але тепер кожен предмет здавався йому лише жалюгідним постаментом епохи, яка доживала свої останні дні.

Андріан підійшов до вікна, дивлячись на те, як сонце остаточно ховається за обрієм, занурюючи його малу батьківщину в густу, непроглядно темну ніч. Тінь Темного Лорда повернулася додому не для того, щоб знайти спокій, а для того, щоб принести сюди абсолютний хаос.