Розділ 9. Темна магія

Дата: кінець березня 1983 року

Місце: Потаємна крипта під маєтком Лестрейнджів

Нічна тиша у маєтку Лестрейнджів завжди була наповнена особливим звуком — ледь чутним гудінням магічних потоків, що живили стародавні родові прокляття. Але сьогодні в найглибшій крипті, куди не проникали ні світло факелів, ні сторонні погляди, це гудіння перетворилося на важкий, пульсуючий ритм.

Андріан стояв у центрі кам'яного кола, висіченого чорним мармуром. На підлозі навколо нього тягнулися рунічні символи, залиті свіжою, ще гарячою кров'ю. У його правій руці поблискував короткий ритуальний кинджал із обсидіану, а по лівій руці стікала темна цівка, падіння якої супроводжувалося ледь помітним шипінням, коли краплі торкалися активних магічних ліній.

Він більше не був тим магом, який колись намагався балансувати на межі світла й власної волі. За останні тижні, отримуючи секретні дані з кабінету Дамблдора й передаючи їх Волдеморту, Андріан паралельно занурився в вивчення найдавніших і найнебезпечніших манускриптів із бібліотеки Лестрейнджів. Заборонені фоліанти, від яких відверталися навіть досвідчені смертежери, стали для нього справжнім скарбом.

— Кров — це не просто рідина, — лунав у його пам'яті хрипкий, отруйний голос Белатриси, яка спостерігала за ним із темного кута крипти, не втручаючись, але заворожено стежачи за процесом. — Кров — це носій волі, пам'яті та чистої магії. Якщо ти хочеш підкорити світ, твоє власне ядро має перестати бути людським. Воно має перетворитися на кригу.

Андріан заплющив очі й зосередився. Він почав вимовляти заклинання старовинною мовою, якою не розмовляли століттями. Слова зривалися з його губ не звуками, а чорними спалахами енергії, що висікали іскри в холодному повітрі крипти. З кожним складом повітря навколо нього ставало густішим, тиснучи на груди з неймовірною силою.

У цей момент він відчув, як змінилося його магічне ядро.

Якщо раніше його сила була подібна до чистої, плинної річки, що адаптується до перешкод, то тепер вона почала кристалізуватися, стаючи щільною, важкою і насиченою агресією. Магічні канали всередині його тіла палали вогнем, наче по них пустили розплавлений метал. Кожна клітина його єства вимагала звільнення цієї енергії, прагнула руйнування та домінування.

Кров у колі завихрилася, піднімаючись у повітря тоненькими цівками під дією магічного поля, яке він створив своєю волею. Ритуал вимагав жертви — не обов'язково людської, але жертви живої енергії, яку Андріан витягнув із закладених у крипті магічних пасток. Енергія вливалася в його тіло, заповнюючи кожну порожнечу, випалюючи останні залишки сумнівів і слабкості.

Коли руни на підлозі згасли, залишивши після себе лише випалені чорні сліди, Андріан повільно розплющив очі. У напівтемряві крипти його зіниці здавалися майже чорними, а навколо його постаті ледь помітно мерехтіла холодна, викривлена аура.

Він стиснув кулак, і в крипті  без жодного заклинання тріснув важкий кам'яний ліхтар на стіні. Його влада стала чисельно могутнішою, а тіло — знаряддям чистого хаосу.

Белатриса вийшла з тіні, її обличчя розпливлося в дикій, захопленій усмішці. Вона бачила народження того, хто перевершив прості рамки смертежера.

— Прекрасно, — тихо промовила вона, торкаючись кінчиком палички його плеча, що ще палало від магічного перенапруження. — Тепер ти не просто тримаєш секрети Дамблдора в голові. Ти сам перетворився на зброю, проти якої немає захисту.

Андріан нічого не відповів. Він лише відчув, як у жилах пульсує важка, темна сила, готова розірвати будь-кого, хто спробує стати на його шляху.