Розділ 8. Подвійна гра

Дата: середина березня 1983 року

Місце: Гоґвортс / Кабінет директора

Просторі апартаменти директора Гоґвортсу зустріли Андріана звичним, майже затишним гудінням срібних приладів, що стояли на численних столах. Портрети колишніх директорів мирно дрімали у своїх рамах, а повітря було насичене ароматом сушених лимонів і старовинного пергаменту.

Альбус Дамблдор зустрів свого «врятованого» гостя з тепла і стриманою радістю. Після повернення Андріана з полону Лестрейнджів директор виявив до нього повну довіру, дозволивши вільно пересуватися замком і навіть відвідувати свій кабінет для обговорення безпеки Ордену. Старий маг не міг і припустити, що за спокійним обличчям хлопця ховається випалена вогнем темряви свідомість, яка тепер працює на інший бік.

— Радий бачити тебе тут, Андріане, — сказав Дамблдор, підливаючи у чашку гарячий чай. — Твоє повернення — це справжнє диво. Але пам'ятай, відновлення сил потребує часу. Не перевантажуй себе справами Ордену.

— Дякую вам, пане директоре, я потроху приходжу до тями, — відповів Андріан рівним, вивіреним голосом, у якому не було й натяку на фальш. Його дар переконання та маніпуляції свідомістю працювали бездоганно: навіть аура навколо нього здавалася Дамблдору чистою і вистражданою.

Коли директор на хвилину відлучився до сусідньої кімнати за магічними звітами, Андріан залишився сам. Його погляд одразу ж перемістився до масивної шафи в кутку кабінету, де зберігалися запечатані журнали орденських операцій, звіти про пересування розвідки та особисті записи Дамблдора щодо планів протистояння Волдеморту.

Андріан підійшов до полиці. На ній лежали захисні паперові обереги та рунічні печатки, розраховані на те, щоб відштовхнути звичайних злодіїв чи виявити грубу магію. Але Андріан діяв інакше. Він не став зривати печатки чи ламати фізичні замки — це б одразу залишило слід. Замість цього він зосередився, закрив очі й використав тонку, гостру легіліменцію, спрямувавши її на самі документи.

Його розум, укріплений темними знаннями Белатриси та благословенням самого Темного Лорда, ковзав крізь захисні шари, зчитуючи інформацію безпосередньо з паперів, які ввібрали в себе енергію написаного. Рядок за рядком, плани майбутніх рейдів, імена нових інформаторів Ордену та локації секретних складів зельотворення чітко відбивалися в його пам'яті.

Кожна сторінка перетворювалася на цінний трофей, який він пізніше передасть через темні канали зв'язку безпосередньо у маєток Лестрейнджів.

Коли двері знову відчинилися і Дамблдор повернувся, тримаючи в руках пергамент, Андріан уже стояля біля вікна, спокійно дивлячись на засніжене подвір'я замку. На його обличчі застигла легка, ввічлива усмішка.

— Ось, Андріане, ознайомтеся з цими протоколами, коли матимете натхнення, — сказав директор, простягаючи папери.

— Обов'язково, пане директоре, — узяв документи Андріан, знаючи, що найголовніше — стратегічні таємниці Ордену — вже назавжди закарбувалося в його пам'яті і невдовзі стане зброєю проти тих, хто вважав його своїм порятунком. Подвійна гра тривала, і з кожним днем межа між світлом і темрявою в його дусі остаточно стиралася.