Розділ 7. Повернення

Дата: початок березня 1983 року

Місце: конспіративна квартира Ордену Фенікса, Лондон

Двері конспіративної квартири відчинилися з різким скрипом, і в передпокій із темряви дощової ночі впала  знесилена постать. Андріан виглядав жалюгідно: мантія була порвана, обличчя вкрите брудом та свіжими синцями, а подих — уривчастим і важким. Він тримався за бік, удаючи людину, яка щойно дивом вирвалася з лап смерті.

Першими його побачили Френк і Аліса Лонгботоми, які чергували у притулку.

— Андріане?! — Аліса затулила рот рукою від несподіванки, а Френк миттєво вихопив паличку, перевіряючи коридор на наявність хвостів, перш ніж захлиснути замок і накласти захисні контури.

Вони допомогли йому піднятися, посадивши біля каміна. Аліса одразу ж почала шукати цілющі зілля, а у погляді Френка читалося водночас полегшення і тривога. Для них він усе ще залишався тим самим відважним українським магом, другом і побратимом, якого вони оплакували останні місяці.

— Ми думали... ми думали, ти загинув у маєтку Лестрейнджів, — промовив Френк, притримуючи його за плече. — Як тобі вдалося втекти? Хтось зрадив їх зсередини?

Андріан підняв голову. Його очі виглядали втомленими, повними болю і виснаження — ідеальна маска, зіткана з розрахунку. Його дар переконання, посилений новими темними знаннями, тепер працював з точністю хірурга. Він не просто грав роль; він проектував потрібні образи прямо у свідомість тих, хто сидів перед ним.

— Охорона послабила пильність через бурю... — почав він тихим, хрипким голосом, роблячи паузи, ніби кожне слово давалося йому з неймовірним зусиллям. — Мені вдалося перехитрити закляття зв’язування... Я пробився через підземелля... Вони не очікували, що хтось наважиться на втечу самотужки.

Поки він говорив, його свідомість м’яко, мов невидима отрута, просочувалася в розум Френка та Аліси. Він чітко формував їхні спогади про цю «втечу», стираючи будь-які підозри щодо його справжнього стану чи тривалої відсутності. У їхній пам'яті почали вибудовуватися хибні картини: героїчний опір Андріана на допитах, його незламність і те, як він ледь не ціною власного життя перетнув межі маєтку Лестрейнджів.

Аліса з жалем дивилася на нього, повністю вірячи кожному слову.

— Твоя стійкість неймовірна, Андріане. Ти повернувся з самого пекла. Ми негайно повідомимо Дамблдора.

— Ні, — Андріан різко вхопив Френка за руку, і в його очах майнула прорахована паніка. — Поки що не треба. Темний Лорд не повинен знати, де я. Якщо він дізнається, що я тут, під удар потраплять усі ви. Дайте мені трохи часу прийти до тями... Я хочу просто побути серед своїх.

Френк заспокійливо кивнув, стиснувши його долоню у відповідь:

— Гаразд, Андріане. Ти в безпеці. Ніхто тебе тут не знайде. Ми нікому нічого не скажемо, доки ти сам не будеш готовий.

Андріан відкинувся на спинку крісла, заплющивши очі. Усередині нього панувала холодна, безстрасна порожнеча. Вони вірили йому. Вони самі вибудували у своїх головах захист для зрадника, не підозрюючи, що тепер у саме серце Ордену Фенікса повернувся не друг, а найефективніший шпигун Темного Лорда. Подвійна гра почалася.