Розділ 3. Перший крок

 Дата: початок лютого 1983 року

Місце: коридори маєтку Лестрейнджів

Після розмови з Волдемортом Андріан більше не відчував кайданів, але тиша, що запанувала в його душі, була важчою за залізо. Він вийшов із підземелля в супроводі Белатриси. Вона не намагалася його підтримувати; навпаки, вона йшла трохи позаду, стежачи за кожним його рухом, наче очікуючи, що він кинеться врозтіч або впаде від виснаження.

Вони піднялися до залів, де повітря було менш вологим, але наповненим напругою. Біля масивних дубових дверей, що вели до внутрішніх покоїв, стояв охоронець — молодий чоловік, смертежер-початківець на ім’я Корвус. Він був невігласом, який щиро вірив у велич Лорда, але не мав ні краплі тієї жорстокості, яка була потрібна для справжнього "внутрішнього кола".

Корвус виструнчився, побачивши Белатрису. Його погляд зупинився на Андріані — колишньому ворогу, а тепер, як ходили чутки, протеже самого Лорда.

— Моя пані, — схилив голову охоронець. — Володар наказав готувати бенкет у Залі Смерті.

Белатриса зупинилася. Її очі блиснули хижим вогнем. Вона подивилася на Андріана, потім на Корвуса, і в її погляді було німе запитання: «Ти готовий?»

Андріан зрозумів без слів. Це був іспит. Волдеморт не давав нічого просто так — влада вимагала жертви, яка б назавжди відрізала шлях назад. Він подивився на Корвуса. Той був звичайним хлопцем, можливо, навіть не розумів, що його життя було розмінною монетою в грі двох великих хижаків.

Андріан зробив крок вперед. Його рухи були повільними, майже плавними. Корвус, заспокоєний присутністю Белатриси, не відчув загрози, доки не стало занадто пізно.

— Твоя відданість похвальна, — сказав Андріан рівним, холодним голосом, який він ледь впізнавав. — Але ти надто слабкий для того, що має статися.

Він не використав паличку. Він просто підняв руку, і в повітрі відчувся тиск, що змусив повітря здригнутися. Андріан застосував свій дар переконання, але цього разу не для того, щоб переконати — він використав його як руйнівну хвилю. Він вирвав з розуму охоронця всю його волю до життя, залишаючи лише паралізуючий жах.

Корвус почав хапати ротом повітря, його очі розширилися від невимовного страху. Він впав на коліна, хоча жоден фізичний предмет до нього не торкнувся.

— Зроби це, — прошепотіла Белатриса, її голос був спокусою, що отруювала залишки людського в серці Андріана.

Андріан витягнув свою паличку, яку йому повернули лише годину тому. Він спрямував її на Корвуса. Його рука не тремтіла. Він не відчував люті, він не відчував ненависті до цього хлопця. Він відчував лише необхідність діяти, щоб остаточно розірвати ланцюги своєї моралі.

— Авада Кедавра, — промовив він без емоцій.

Зелений спалах освітив темний коридор, на мить перетворивши його на вівтар смерті. Корвус впав бездиханним тілом, його обличчя завмерло в масці абсолютного шоку.

Андріан опустив паличку. Він дивився на труп під своїми ногами і чекав. Чекав на каяття, чекав на нудоту, чекав, що його світло знову спробує пробитися крізь темряву. Але всередині було тихо. Абсолютно тихо.

Він зрозумів: те, що він щойно вбив, не було лише охоронцем. Він вбив останню частину себе, яка ще вміла жаліти.

Белатриса розсміялася, і її сміх розлетівся луною коридорами маєтку.

— Вітаю, Андріане, — сказала вона, наближаючись до нього. — Тепер ти справді один із нас.

Андріан переступив через тіло, не озирнувшись. Він зробив свій перший крок у хаос, і цей крок був незворотним.