Розділ 2. Угода з темрявою

Дата: кінець січня 1983 року

Місце: підземелля маєтку Лестрейнджів

Тиша, що настала після відходу Белатриси, була важкою, як свинець. Андріан висів на ланцюгах, відчуваючи, як пульсує біль у кожному нервовому закінченні, але десь глибоко всередині, у випаленій ділянці свідомості, де раніше була надія, оселилася дивна, майже неприродна ясність.

Повітря в камері раптово змінилося. Воно стало важчим, наповнилося запахом старого пергаменту, озону та чогось солодкувато-гнильного. Темрява в кутках почала згущуватися, текти, наче чорне чорнило, що розливається по підлозі. З цього марева, без жодного звуку кроків, виступила постать.

Лорд Волдеморт не потребував світла, щоб бути видимим. Його присутність сама по собі була світлом — холодним, викривленим, що виїдало очі. Його зміїні риси обличчя, тонкі губи, застиглі в напівусмішці, і червоні, некліпаючі очі, в яких відбивалася нескінченна безодня, спрямувалися прямо на Андріана.

— Ти тримався довше, ніж я очікував, — голос Темного Лорда був ледь чутним шепотом, але він лунав прямо в черепі Андріана, резонуючи з кістками. — Твоя воля... вона була подібна до сталі. Але навіть найкраща сталь згинається, якщо її достатньо довго тримати у вогні.

Волдеморт зробив повільний крок уперед. Його пальці, довгі та бліді, торкнулися підборіддя Андріана, змушуючи його підняти голову. Андріан не відвернувся. Він був надто виснажений, щоб чинити опір, і надто порожній, щоб відчувати страх.

— Чому ти тут, Андріане? — Волдеморт почав ходити навколо, наче хижак, що вивчає поранений, але цінний трофей. — Ти боровся за світ, який тебе не знає. За Орден, який кинув тебе на розтерзання. Ти хотів врятувати свій народ, свою землю... але чого ти досяг? Твої друзі мертві або розсіяні. Твій край стогне під гнітом слабких правителів, які не знають справжньої магічної мощі.

Лорд махнув паличкою, і простір перед очима Андріана розірвався. У повітрі виникла складна, мерехтлива проекція. Андріан побачив свою батьківщину: Карпати, оповиті магічним туманом, Київські підземелля, де приховані стародавні архіви, села, де маги жили в страху перед Міністерством. А потім картина змінилася: він побачив те саме місце, але під владою Лорда. Він побачив величні магічні академії, відбудовані на руїнах, армії магів, що володіють забороненими знаннями, порядок, встановлений залізною рукою, де його народ займав почесне місце, а не роль слуг чи вигнанців.

— Ти бачиш? — прошепотів Волдеморт, дивлячись на Андріана в упор. — Я пропоную тобі не кайдани. Я пропоную тобі владу. Стань моїм рівним. Стань архітектором цього нового світу. Разом ми перетворимо твій край на могутню фортецю, якій не страшні ні Дамблдор, ні будь-який інший ідеолог. Я дам тобі ресурси, знання і життя, про яке ти навіть не смів мріяти.

Андріан дивився на видіння. Його дар переконання, зазвичай зброя, зараз був його ж кайданами — він бачив у словах Волдеморта правду. Темний Лорд не брехав: він дійсно пропонував велич. Він пропонував вихід із безглуздого циклу страждань.

— Я... — голос Андріана перервався, у горлі пересохло. — Що я маю віддати натомість?

Волдеморт розсміявся. Це був сухий, безрадісний звук, від якого волосся на потилиці Андріана стало дибки.

— Твою вірність. Твій минулий світ. Твою совість, яка лише заважає бачити реальність. Стань моїм, Андріане, і ти отримаєш більше, ніж просто свободу. Ти отримаєш світ, який буде схилятися перед твоїм ім'ям.

Лорд простягнув руку. Андріан подивився на бліді пальці, а потім на видіння свого краю, що знову спалахнуло вогнем могутності. Стіна в його душі остаточно обвалилася. Він більше не був «світлим» магом. Він був людиною, яка шукала сенс у попелі, і знайшла його в обіцянці нестерпної сили.

— Я згоден, — ледь чутно сказав він.

Волдеморт ледь помітно кивнув, і ланцюги, що тримали Андріана, розсипалися на дрібний пил. Темний Лорд відступив назад, розчиняючись у тінях.

— Це був твій останній вибір як вільної людини, — пролунав голос із порожнечі. — З цієї миті ти належиш мені. Але пам’ятай, Андріане: як рівний — ти будеш ділити зі мною все, і славу, і кров.