Розділ 14

Коли людина відчуває почуття закоханості, то навіть у найнеромантичному прокидається бажання більше часу проводити з предметом душевних мрій, хочеться все більше і більше відчувати присутність «другої половинки» і не відпускати. А серце — винуватець всього цього безумства, ще й б’ється в прискореному темпі, бо ж поряд об’єкт зітхань.

Але головне питання у тому, чи тій людині ми приписали звання «половинки»? І чи не переплутали закоханість з коханням?

Я боялась навіть голосно дихати, коли Ян відсторонився, а щільно зімкнула очі, аби не перетнутись поглядами з чоловіком. Те, що сталось зараз — божевілля, яке полонило нас з головою, однак, зізнаюсь: не хочу вибиратись.

Я відчувала, як чоловік пропалює мене поглядом, а від його дотиків до щоки, мимоволі виступали сирітки. І як бути зараз? Що сказати? Я навіть не розумію, як і чому це сталось. Тому не розплющила очі, коли Ян переплів наші пальці, не розплющила, коли він подарував короткий поцілунок у вилицю.

— Єленушко, ну ж бо, поглянь на мене, — мовив чоловік та ніжно пестив мене по обличчю, а в голосі, напевно, вперше відчувалось тепло, а не насмішка.

— Не можу, я боюсь, — і не контролюю свої слова, судячи зі всього. Від моєї репліки Ян лише тихо засміявся. Звісно, він думає, що я дурнене мале дівча, але я такою і є.

— Невже я такий страшний? Хм, а думав, що вдався зовнішністю. Ти породиш у мені комплекси.

— Ви напрошуєтесь на комплімент? — крадькома глянула на Яна, який посміхався і був задоволений, мов березневий кіт.

— Ти, — переправив мене мужчина.

— Але, Яне Володимировичу…

— Єлено, не вважаєш ти лицемірством звертатись до мене так, після того, як ми поцілувались? Ми порушили усі межі, — він так легко говорив про це, ніби ми тут у ігри граєм. Звісно, самовпевненості Яна вистачить на двох.

— Шкодуєте?

— Анітрохи. Я ніколи не роблю того, про що потім буду шкодувати. Інша справа ти.

— Ну ти не питав перед тим, як зробити це, — дозволяю собі нахабніти, хоча всіма клітинками тіла була «за», і взагалі воліла б, аби Ян не зупиняв це безумство. Мужчина змінився в лиці, і щось лякаюче було у цьому погляді. Він хитро вигнув брову, усміхнувся, що не обіцяло нічого хорошого.

— Отже, хочеш, щоб я питав? — з викликом спитався чоловік, а в зелені його очей уже танцювали чортята.

— Так! — таким же тоном відповіла. На що Ян лише підняв кутики губ доверху, і я не змогла зрозуміти, як наші обличчя розділяли кілька сантиметрів, від чого серце затріпотіло всередині в несамовитому темпі. Я уже не була такою норовливою, як хвилину назад, ні, лише покірно чекала наступного кроку чоловіка, а секунди очікування стали вічністю.

— І не подумаю, Єленушко… — практично в уста прошепотів мені Ян, від чого хвиля сиріток пройшла по тілу. Що творить зі мною цей чоловік? Та я не встигла дати відповідь на питання, бо Ян знову почав повільно торкатись моїх губ своїми. Власно, томно, ніби показував, хто тут головний, приборкував мій запал солодким поцілунком. Я, зізнаюсь, і не чинила опір, а всі думки витіснила лише одна людина — Ян і його дії, які не зрівняються ні на йоту з моїми фантазіями перед сном. Це у сто разів краще, і у тисячу разів більше бентежить.

— Ти все ще хочеш, щоб я просив дозволу? — усміхнувся він, тяжко дихаючи. Але тільки це все було неправильно. Ми цілувались з Яном… тричі. У нас вісім років різниці, я школярка, а він учитель. Я дурненька і наївна, а він? Дорослий, і цим усе сказано. Хіба для Яна це все не просто швидкоплинна розвага? Знову поглянула на чоловіка, який насупився від того, що я ніяк не відповіла на питання. Бо не знаю, як продовжити це божевілля, аби не пов’язнути у вчителю ще більше. Адже справитись з закоханістю легше, ніж з більш серйозними почуттями.

— Поглянь на мене, Єлено, що тебе турбує?

— Хіба не ясно?.. — тихо спитала я, тому що більше всього я хотіла би бути з Яном, але здоровим глуздом розуміла, що це абсурд. Чоловік нічого не відповів, лише подарував погляд, яким він заспокоює цілий клас — доволі страхітливо. — Яне… — ледве можу витиснути з себе без по батькові його ім’я, — ти ж учитель, мій учитель.

— Дякую, що нагадала, ким я працюю. Це значить, що я не особистість, і мені чужі людські втіхи? — він говорив спокійно, але мені стало якось не по собі, ніби я винна у чомусь.

— Навіщо ви… Ти поцілував мене?

— Захотілось, — від відповіді щось кольнуло в грудях. А що я хотіла? Зізнання в коханні? Пропозицію жити разом і назвати дочку на честь його матері? Дурне, дурне, дівчисько!

— Ясно… — тільки й відповіла сумно.

— Ти також цього хотіла, то у чому проблема? В моїй посаді? Віці? Тебе це не бентежило, коли ми цілувались… тричі, — була б на моєму місці інша — вона б розплакалась, та не я. У мене просто прокинулась злість. Як можна в лице таке казати дівчині? Ніби він не ставить мене ні у що. Чи я вже повинна була розтектись калюжкою? Буквально закипала від обурення. Міг бути ніжнішим! Теж мені романтик! І взагалі, у мене температура, навіть через це можна було бути пом’якше. Ян, як відчув, мій крик свідомості, і трішки втамував свій запал.

— Єлено, зрозумій, що ти хочеш і чи потрібно нам продовжувати те, що сталось тут, чи забути, як наслідок виплеснутого адреналіну.