М'язи обличя та Емоції

СОФІЯ АНАСТАСЬЄВА

Анатомія з «Ну, постривай!»: Емоції та м’язи обличчя

І ось настав новий випуск передачі «Анатомія з Ну, постривай!». Вовк та Заєць були у своїх фірмових вбраннях для передачі, а поряд із ними стояв Робо-Заєць (поки що вимкнений).

Заєць увімкнув робота, і той заговорив: — Вас вітає Робо-Заєць, модель Р7, серійний номер 05. Ви можете називати мене просто Робо-Заєць.

Раптом Робо-Заєць почав дивно трястися.

— Робо-Зайцю, а що з тобою? — запитав Вовк. — Я намагаюся навчитися посміхатися, як люди, але поки нічого не виходить, — пояснив Робо-Заєць. — Може, це допоможе?

Робо-Заєць узяв ковпак клоуна (щоб Вовк його розсмішив), але Заєць зауважив: — Робо-Зайцю! Боюся, навіть якщо Вовк почне жонглювати яблуками та кричати «КУ-КА-РІ-КУ!» — це не допоможе. Щоб посміхатися, хмуритися чи сумувати, потрібні спеціальні м’язи, а у роботів їх, на жаль, немає.

Аж ось до студії приїхали гості — діти: Діана, Микола, Аліна та Микита.

— Привіт, діти! Ласкаво просимо до нашої студії! — привітався Заєць.

Коли всі сіли на свої місця, Робо-Заєць вигукнув: — Діти, допоможіть мені! Я з учорашнього вечора намагаюся посміхатися, але нічого не виходить. Скажіть, як навчилися ви? Може, є якісь сміючі вправи? — Я думаю, що є! — відповів Микита. — Вас хтось колись вчив посміхатися? — поцікавився Вовк. — Мене ні! — відповів Микола. — Ні? Ви самі навчилися? — здивувався Робо-Заєць. — Так! — відповіли діти. — Самі навчилися! Дивовижно! — вигукнув Робо-Заєць. — А може, є якісь цукерки для посмішок та сміху? — Ні, таких цукерок немає! — усміхнувся Заєць. — Річ у тім, що посміхатися та виражати свої почуття нам допомагають особливі м’язи обличчя. Для них навіть спеціальну назву вигадали — «мімічні м’язи».

— І що, за допомогою цих м’язів можна виразити будь-які емоції? — запитав Робо-Заєць. — Саме так! — підтвердив Заєць. — Треба перевірити! — вирішив Вовк. — За моєю командою кожен буде зображати свою емоцію. Миколо, ти зображуєш радість; Аліно, ти — спантеличеність; Діано, ти — сум; а ти, Микито, — здивування.

Наші персонажі та діти спробували зобразити емоції.

Микола щиро посміхнувся, адже саме посмішка — символ радості. Далі Аліна зобразила спантеличеність: вона зробила вигляд, ніби не розуміє, що відбувається. Потім Діана показала сум: надула губки та опустила очі. Лишився Микита, але хлопчик не знав, як показати здивування.

— Я тобі підкажу! — мовив Заєць і почав фантазувати. — Наприклад, я бачу, як сюди в студію влітає великий сіро-малиновий метелик... Заєць округлив рот, широко відкрив очі й приклав лапи до обличчя.

— А поряд із ним, дивися, слон у рожевому! — додав Вовк. Заєць здивувався ще більше.

— Гаразд, я побіг! — вигукнув Робо-Заєць і стрімко пустився вбіч. — Куди ти побіг, Робо-Зайцю? — гукнув йому навздогін Заєць.

Тим часом Робо-Заєць почав бігати по студії та видавати кумедні звуки.

— Робо-Зайцю, я не розумію, що ти робиш! — здивувався Вовк. — Це він намагається висловити емоції! Тільки не обличчям, а тілом та звуками, — здогадався Заєць. — Правильно, Робо-Зайцю? — Правильно, Зайцю! — відповів той. — Зайцю, а розкажи-но про міміку людини детальніше! — попросив Вовк. — Із задоволенням! — погодився Заєць.

Щоб показати, якими різними бувають емоції, Вовк, Заєць та Робо-Заєць вирішили демонструвати дітям картки з виразами людського обличчя. Вовк показував малюнки, а діти відгадували емоції.

На першій картці брови були нахмурені, а куточки рота опущені. — Миколо, як ти гадаєш, що це за емоція? — запитав Заєць. — Зла! — відповів Микола. — Вірно, це злості або гнів! — підтвердив Заєць.

На наступній картці рот був відкритий колом, брови підняті, а очі широко розплющені. Аліна здогадалася, що це здивування.

Далі картку мала відгадати Діана. На малюнку брови й куточки рота були опущені, а очі сумні. Дівчинка легко вгадала сум.

Наступна емоція дісталася Микиті: підняті куточки рота та веселі очі. Це була радість.

Потім Вовк показав картку зі сльозами та смутком. А наостанок дістав найдивнішу емоцію: обличчя з нахмуреними бровами та зморщеним носом. — Цю емоцію ми відчуваємо, наприклад, коли бачимо варену цибулю в супі. Тобто коли нам огидно або неприємно, — пояснив Заєць.

— За зміну виразу обличчя відповідають мімічні м’язи, — продовжував Заєць. — Одним кінцем вони прикріплюються до кісток черепа, а іншим — до шкіри. Саме завдяки цьому ми можемо легко змінювати міміку. — Цікаво! А скільки всього таких мімічних м’язів у людини? — запитав Робо-Заєць. — Дуже багато, Робо-Зайцю! — підтвердив Заєць. — Зараз ми дізнаємося про найцікавіші з них.

Заєць запропонував дітям: — Діти, давайте спробуємо міцно замружитися, а потім відкрити очі та підморгнути!

Усі спочатку міцно заплющили очі, а потім розплющили їх і підморгнули правим оком.

— У цьому вам допомагали м’язи очей! — пояснив Заєць. — Коловий м’яз ока дозволяє заплющувати очі, а м’яз-підіймач верхньої повіки — відкривати їх та підморгувати.

Робо-Заєць спробував підморгнути, і в нього це теж вийшло! Потім він запитав: — Зайцю, а який м’яз допомагає зображувати здивування та опускати губу? — У цього м’яза дуже цікава назва — м’яз сміху та опускач нижньої губи! — Заєць показав пальцем на нижню щелепу. — Він відповідає за те, щоб нижня губа опускалася донизу. Це дозволяє нам не лише виражати емоції, а й зручно пити.

— О, а я у своїх даних знайшов м’яз із дуже незвичною назвою! — повідомив Робо-Заєць. — Він називається м’яз гордіїв! — Як ви гадаєте, за що він відповідає? — запитав у дітей Вовк. — Цей м’яз ще називають м’язом боротьби або атаки, — пояснив Заєць. — Він розташований між бровами. Завдяки йому ми нахмурюємо брови, і на лобі з’являються вертикальні складки. — Діти, давайте спробуємо! — запропонував Вовк.